ВПО як фактор еміграції: про що попереджають експерти

Питання внутрішньо переміщених осіб в Україні дедалі більше виходить за межі соціальної політики і стає частиною ширшого міграційного контексту. Саме на цьому наголосила Олена Малиновська – головний науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень під час експертного обговорення «Внутрішня мобільність та ВПО», що відбулося 23 квітня 2026 року.

Захід відбувається у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Обговорення присвячене підготовці Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року (трудоресурсний аспект).

За словами експертки, включення теми внутрішньої мобільності та ВПО до стратегії міграційної політики є цілком обґрунтованим, хоча раніше такі питання зазвичай не розглядалися в межах цього напрямку. Традиційно міграційна політика асоціюється із зовнішніми процесами, однак нинішня ситуація в Україні змушує переосмислити цей підхід.

Ключовий виклик, з яким стикається країна, — це вимушена міграція і втрата людського капіталу. Причому внутрішнє переміщення тісно пов’язане із зовнішньою міграцією. Якщо держава не забезпечує належну інтеграцію внутрішньо переміщених осіб, вони стають потенційним ресурсом для подальшого виїзду за кордон.

Інакше кажучи, невирішені внутрішні проблеми трансформуються у зовнішні. Люди, які не змогли знайти себе в нових громадах, не отримали доступу до роботи, житла та стабільності, значно частіше розглядають можливість еміграції.

Водночас стратегічна мета держави полягає у поверненні українців з-за кордону. Але тут виникає додатковий виклик. Значна частина тих, хто виїхав, походить із територій, які постраждали від бойових дій або залишаються окупованими. Багато з них не мають куди повернутися — їхнє житло зруйноване, робочі місця зникли, інфраструктура не функціонує.

У такій ситуації навіть після повернення ці люди фактично стають внутрішньо переміщеними особами. І якщо політика інтеграції ВПО не працює, держава ризикує втратити їх вдруге — вже через повторну еміграцію.

Більше того, відсутність ефективної інтеграційної політики може відштовхувати тих українців, які зараз перебувають за кордоном і розглядають можливість повернення. Невизначеність щодо умов життя, роботи та адаптації в Україні стає серйозним стримуючим фактором.

Саме тому, як підкреслює Малиновська, питання внутрішньої мобільності та інтеграції ВПО має розглядатися не ізольовано, а як невід’ємна частина загальної міграційної політики. Від ефективності цих рішень залежить не лише внутрішня стабільність, а й здатність країни зберегти і повернути свій людський капітал.

У підсумку мова йде не просто про допомогу переселенцям, а про стратегічний вибір: чи зможе Україна створити умови, за яких люди залишатимуться і повертатимуться, або ж внутрішня нестабільність і надалі підштовхуватиме їх до виїзду за кордон