Україні потрібна не масова міграція, а розумна міграційна політика

Дискусія про трудових мігрантів останнім часом стала однією з найемоційніших в українському суспільстві. Одні переконані, що без залучення іноземних працівників країна не зможе відновитися після війни. Інші впевнені, що будь-яка міграція становить загрозу для майбутнього України.

Проблема полягає в тому, що обидві сторони часто сперечаються не про факти, а про страхи та припущення.

Як зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», сьогодні Україна залишається однією з найменш привабливих країн Європи для масової трудової міграції. Причини очевидні: війна, безпекові ризики, складна логістика та нижчий рівень заробітних плат порівняно з Польщею, Чехією чи Німеччиною.

Людина, яка хоче заробляти гроші, зазвичай обирає країну, де можна отримати більший дохід. Саме тому більшість потенційних трудових мігрантів дивляться насамперед на ринки праці Західної Європи. Навіть якщо іноземець отримав дозвіл на роботу в Україні, це ще не означає, що він реально сюди приїде. Статистика останніх років показує, що значна частина виданих дозволів так і не перетворюється на фактичне працевлаштування.

Разом із тим проблема нестачі працівників в Україні є цілком реальною. За оцінками роботодавців, дедалі важче знаходити будівельників, сантехніків, водіїв, електриків, аграріїв, технологів та представників багатьох інших професій. Бізнес уже зараз говорить про дефіцит кадрів як про одну з головних загроз розвитку економіки.

Саме тому питання залучення іноземних працівників у майбутньому неминуче виникатиме. Але між контрольованою трудовою міграцією та хаотичним переселенням людей існує величезна різниця.

На думку Василя Воскобойника, Україні варто уважно вивчити досвід інших держав і не повторювати помилок, які призвели до соціальної напруги в окремих країнах Заходу. Головний урок полягає в тому, що держава повинна контролювати міграційні процеси від початку до кінця.

Це означає визначення переліку країн, з яких можуть залучатися працівники. Це означає систему відбору, яка враховуватиме освіту, кваліфікацію, знання мов та професійний досвід. Це означає контроль за роботодавцями, щоб іноземці не використовувалися для демпінгу зарплат або витіснення українців з ринку праці. І це означає жорстке реагування на порушення законодавства.

Втім, навіть найкраща міграційна політика не може замінити головного завдання держави — повернення власних громадян.

Сьогодні за кордоном перебувають мільйони українців. І саме вони залишаються головним резервом для майбутнього розвитку країни. Але повернення не відбудеться автоматично після завершення війни.

Люди оцінюватимуть дуже конкретні речі. Чи є житло? Чи можна знайти роботу? Який рівень доходів? Яка якість освіти та медицини? Наскільки комфортно та безпечно жити в країні? Саме ці фактори визначатимуть рішення мільйонів українців.

Україна вже сьогодні повинна думати про розвиток житлових програм, створення нових робочих місць, модернізацію професійної освіти та підвищення якості життя. Інакше навіть найщиріші заклики до повернення не дадуть бажаного результату.

У сучасному світі конкуренція між державами дедалі більше нагадує конкуренцію за людей. Країни змагаються не лише за інвестиції чи технології, а й за тих, хто створює додану вартість, народжує дітей, відкриває бізнеси та розвиває суспільство.

Саме тому головне питання для України звучить не так: «Чи потрібні нам мігранти?». Головне питання звучить інакше: «Що потрібно зробити, щоб українці хотіли жити саме в Україні?»

Від відповіді на це питання значною мірою залежить майбутнє держави у наступні десятиліття.