Україна більше не може лише втрачати людей: чому тема імміграції виходить на перший план

Україна поступово входить у нову реальність, де питання міграції перестає бути другорядним і перетворюється на один із ключових факторів розвитку держави. Йдеться вже не лише про повернення власних громадян, а й про готовність країни змінити свою роль у глобальних міграційних процесах. Саме на цьому акцентував Василь Воскобойник — голова ГО «Офіс міграційної політики» та президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, відкриваючи експертне обговорення, присвячене темі керованої імміграції.

Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.

Тривалий час Україна жила в логіці країни, з якої виїжджають. Економічні причини, різниця в рівні доходів, пошук кращих можливостей — усе це формувало сталий відтік населення. І навіть сьогодні цей процес не зупинився. Повномасштабна війна лише загострила ситуацію, змусивши мільйони українців виїхати за кордон. Значна частина з них уже інтегрується в економіки інших країн, і це означає, що конкуренція за цих людей лише посилюватиметься.

На цьому тлі дедалі очевиднішою стає інша проблема — внутрішній дефіцит робочої сили. Ідеться не про окремі галузі чи тимчасові труднощі, а про системний виклик, який безпосередньо впливає на здатність економіки відновлюватися і зростати. У цій ситуації Україна опиняється перед питанням, яке ще кілька років тому звучало незвично: чи готова держава не лише повертати своїх громадян, а й почати системно залучати людей ззовні.

Саме тут у фокусі з’являється тема керованої імміграції. Йдеться не про хаотичні процеси чи неконтрольований притік людей, а про свідому, продуману політику. Така політика має спиратися на потреби економіки, враховувати інтереси суспільства і базуватися на чітких правилах. У світі це давно стало інструментом розвитку: країни, які демонструють стале економічне зростання, активно працюють над залученням як висококваліфікованих спеціалістів, так і працівників у тих секторах, де бракує кадрів.

Водночас ця тема не є простою і вимагає чесної розмови про ризики. Масова і неконтрольована імміграція може створювати напруження в суспільстві, виклики для безпеки та проблеми з інтеграцією. Саме тому ключовим стає слово «керована» — із чіткими критеріями відбору, прозорими процедурами та ефективною політикою інтеграції. Йдеться про те, щоб люди не просто приїжджали, а ставали частиною українського соціального та економічного простору.

Фактично Україна має знайти баланс між двома завданнями, які на перший погляд можуть виглядати суперечливими. З одного боку — гостра потреба економіки в людях, без яких неможливе відновлення і розвиток. З іншого — необхідність зберегти соціальну згуртованість, безпеку та довіру в суспільстві. І цей баланс не виникне сам по собі — його потрібно свідомо формувати на рівні державної політики.

Саме тому подібні обговорення мають не декларативний, а практичний зміст. Йдеться про конкретні відповіді: кого саме має залучати Україна, за якими принципами, на яких умовах і яку роль у цьому процесі має відігравати держава. Від цих рішень залежить не лише майбутня міграційна політика, а й здатність країни втримати економіку, відновитися після війни і сформувати умови, за яких люди захочуть повертатися — і залишатися.