Тимчасовий прихисток, довгострокові плани: що утримує українців у Європі
Знайти роботу, вивчити мову, підтвердити диплом, облаштувати життя дітей — кожен із цих кроків допомагає українцям адаптуватися за кордоном. Водночас вони посилюють зв’язок із країною перебування. Для України це означає, що повернення громадян залежатиме не лише від завершення війни, а й від можливостей, які люди бачитимуть удома.
Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики», пов’язує зацікавленість європейських роботодавців в українцях із демографічними змінами та потребою в кадрах.
«Європа зацікавлена в мігрантах, Європа зацікавлена в робочих руках», — зазначає він.
Старіння населення посилює цей виклик. За даними Євростату, на початку 2025 року люди віком від 65 років становили 22% населення ЄС. Експерт звертає увагу на потребу в працівниках виробництва, логістики, охорони здоров’я та догляду за літніми людьми.
На його думку, політичні заклики обмежити міграцію не усувають економічної зацікавленості в працівниках. Українцям країни перебування можуть пропонувати не лише заробіток, а й передбачуваність повсякденного життя. Саме це поступово впливає на рішення родин залишатися.
Однак працевлаштування не завжди означає реалізацію професійного потенціалу. Частина людей погоджується на роботу, яка не відповідає їхній освіті та досвіду, оскільки дохід потрібний негайно. Поширеність такої невідповідності серед біженців з України відзначала й Організація економічного співробітництва та розвитку.
«Їхня мета — жити тут і зараз», — пояснює Василь Воскобойник.
Вивчення мови та проходження необхідних процедур визнання кваліфікації відкривають інші можливості. Але вони потребують часу й ресурсів, яких може бракувати людині, зайнятій щоденним забезпеченням родини. Тому професійні траєкторії українців за кордоном суттєво відрізняються.
За оцінкою експерта, ті, хто вже зміг реалізувати свій фаховий потенціал і побудувати кар’єру, матимуть більше причин залишитися. Він висловлює побоювання, що значна частина українців не повернеться після війни. Це його оцінка ризику, а не визначений наперед результат.
Обережності потребують і висновки про переміщення українців між країнами Європи. Зменшення кількості осіб із тимчасовим захистом не доводить, що всі вони виїхали. Як пояснює Василь Воскобойник, людина могла отримати іншу підставу для проживання та залишитися в тій самій державі. Євростат також застерігає, що на місячні зміни впливають різні процедури зняття з обліку.
Серед головних чинників вибору країни експерт називає «роботу, житло, можливості для дітей». Політичне середовище та ставлення до мігрантів також є частиною умов життя, але їхній вплив не можна визначити лише за гучністю публічних дискусій.
Для України конкуренція за повернення громадян дедалі більше стає конкуренцією за їхні життєві перспективи. Люди порівнюватимуть можливість працювати за фахом, утримувати родину та планувати майбутнє дітей. Саме на ці практичні питання має відповідати політика повернення.