Робота є, людей немає: де виникає розрив на ринку праці

Ситуація на українському ринку праці виглядає парадоксально: роботодавці заявляють про сотні тисяч вакансій, але водночас значна частина людей не може знайти роботу. Йдеться не про відсутність попиту чи пропозиції, а про глибший системний розрив між ними. Саме на цьому зосередила увагу Олена Мельник — заступник директора Департаменту реалізації політики зайнятості, під час експертного обговорення.

Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.

За її словами, ключова роль служби зайнятості сьогодні — стати не просто посередником, а повноцінним сервісом можливостей, який допомагає людям адаптуватися до нових умов. «Служба має бути… містком інформації і можливостей як для людини, так і для роботодавця», — підкреслила вона.

Цей “місток” потрібен саме тому, що структура економіки змінюється швидше, ніж люди встигають адаптуватися. Частина професій зникає або трансформується, з’являються нові напрямки, а вимоги роботодавців змінюються. У результаті виникає ситуація, коли вакансії є, але відповідних кандидатів немає.

Одним із ключових інструментів вирішення цієї проблеми є перекваліфікація. Держава вже запустила низку програм навчання — як через ваучери, так і в рамках окремих ініціатив для ветеранів та жінок, які опановують нові професії. Це дозволяє людям швидше реагувати на зміни ринку і знаходити роботу в нових сферах.

Паралельно розвивається підтримка самозайнятості. В умовах війни багато людей змінюють не лише місце проживання, а й професійну траєкторію. Частина переходить до малого бізнесу, відкриває власну справу. У цьому допомагають державні грантові програми, які дозволяють отримати кошти на старт або розвиток бізнесу без класичного кредитного навантаження.

Водночас змінюється і поведінка роботодавців. У ряді галузей вже сьогодні пропонуються конкурентні зарплати — зокрема в транспорті, будівництві та інших робітничих професіях. Однак навіть за наявності таких умов проблема дефіциту кадрів залишається.

Щоб стимулювати бізнес до працевлаштування, держава запроваджує механізми компенсацій. Часткове покриття витрат на заробітну плату або соціальні внески дозволяє знизити навантаження на роботодавців і одночасно створити більше робочих місць.

Окремий напрям — визнання кваліфікацій, отриманих за кордоном. Сьогодні в Україні працює мережа кваліфікаційних центрів, які дозволяють підтвердити професійні навички без необхідності проходити повний цикл освіти. «Людині достатньо підтвердити свій досвід, пройти тестування і отримати підтвердження кваліфікації», — пояснила Мельник.

У підсумку стає очевидним: проблема ринку праці полягає не лише в кількості людей, а в якості їхньої взаємодії з економікою. І саме створення ефективного “містка” між людиною і роботодавцем може стати ключем до вирішення кадрового дефіциту.

Саме тому політика зайнятості сьогодні — це не лише про робочі місця, а про здатність людини знайти своє місце в новій економічній реальності.