Формування політики повернення українців виходить на рівень конкретних рішень і механізмів. Йдеться вже не про загальні наміри, а про системний підхід, який має поєднати повернення громадян, їхню реінтеграцію та збереження зв’язків із тими, хто залишиться за кордоном. Цю логіку представив Олексій Позняк — завідувач відділу міграції Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, під час презентації частини Стратегії державної міграційної політики.
Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.
У центрі представленого підходу — дві ключові цілі: створення умов для добровільного і безпечного повернення українців та підтримка сталого зв’язку з тими, хто залишається за кордоном. «В стратегії визначено чотири стратегічних цілі, дві з яких стосуються сьогоднішнього обговорення — це створення умов для добровільного, безпечного та сталого повернення українців», — зазначив Позняк.
За його словами, реалізація цих цілей передбачає цілу систему конкретних інструментів. Насамперед йдеться про державні та регіональні програми повернення, які мають враховувати різні категорії громадян і їхні потреби. При цьому окремий акцент робиться на справедливості — підтримка має надаватися передусім вразливим категоріям, без створення переваг для тих, хто повертається, над тими, хто залишався в Україні.
Важливим елементом є створення умов для реінтеграції. Йдеться про доступ до мовних курсів, оновленої інформації про законодавство, можливості працевлаштування та вирішення житлових питань. Окрему увагу приділено освіті дітей, які повертаються, — система має забезпечити їхнє безперешкодне включення в навчальний процес.
Паралельно пропонується стимулювати розвиток громад, які прийматимуть поверненців. Це передбачає створення системи цільових грантів і зацікавлення місцевої влади у залученні людей. Такий підхід дозволяє розглядати повернення не як навантаження, а як ресурс для розвитку територій.
Значна частина заходів пов’язана з міжнародною співпрацею. Україна має домовлятися з країнами перебування мігрантів та міжнародними організаціями щодо підтримки процесу повернення, включаючи логістику та фінансування окремих програм. Це дозволяє зменшити навантаження на державний бюджет і водночас підвищити ефективність політики.
Окремим напрямом є робота з українцями за кордоном. Йдеться не лише про підготовку до повернення, а й про підтримку постійного зв’язку з Україною. «Це не фізичне повернення, але залучення до життя в Україні… можна сказати, віртуальне повернення», — пояснив експерт.
Такий підхід передбачає залучення українців за кордоном до освітніх, наукових і економічних процесів, розвиток дистанційної взаємодії та створення можливостей для інвестицій і професійної участі у відбудові країни.
У підсумку стратегія пропонує комплексну модель, де повернення розглядається не як разова подія, а як тривалий процес, що включає підготовку, адаптацію і довгострокову інтеграцію. І саме така модель, за задумом розробників, має забезпечити не лише повернення громадян, а й їхнє закріплення в Україні.