Чи повернеться людина з Європи, якщо вдома їй запропонують меншу зарплату? Для України це питання стосується майбутніх працівників, підприємців і родин. Конкурувати за громадян доведеться з країнами, де вони вже знайшли роботу, опанували мову та почали будувати нове життя.
Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики», вважає, що швидко зрівнятися із зарплатами розвинених європейських економік Україні буде складно. Проте заробіток — не єдина обставина, яка визначає вибір країни проживання.
Власне житло, родинні зв’язки та можливість професійної реалізації також можуть впливати на рішення. Людина, яка за кордоном працює нижче своєї кваліфікації, може побачити вдома перспективу повернутися до фаху, обійняти відповідальнішу посаду або започаткувати бізнес.
Саме з такими можливостями експерт пов’язує потенціал післявоєнної відбудови. Якщо вона супроводжуватиметься інвестиціями та створенням робочих місць, український досвід у поєднанні зі здобутими за кордоном знаннями може стати перевагою.
«Саме це, на мій погляд, і буде тим магнітом, котрий повертатиме людей з-за кордону», — зазначає Василь Воскобойник.
Водночас він застерігає від очікування однакової поведінки всіх українців у Європі. Експерт умовно розрізняє три групи. Перша — люди, які вже інтегрувалися, працюють і міцно пов’язали життя з країною перебування. На його думку, вони матимуть більше причин залишитися.
Друга — ті, хто не зміг повністю реалізувати власну кваліфікацію та бачить кращі професійні можливості в Україні. Третя — громадяни, які ще не визначилися, де будуватимуть майбутнє. Саме для них реальні перспективи вдома можуть стати вирішальним аргументом.
«За цю категорію людей повинна конкурувати наша країна, щоб вони побачили більше перспектив тут, в Україні», — наголошує експерт.
Особливої уваги потребує молодь. Намір підлітка жити за кордоном не означає остаточного рішення, але свідчить про його очікування від майбутнього. За словами Василя Воскобойника, молоді люди прагнуть передбачуваності, можливості навчатися та планувати життя без постійної загрози.
Для держави їхній можливий виїзд означає втрату майбутніх працівників і платників податків. Проте й ті, хто сьогодні не планує залишати Україну, можуть змінити думку. Тому важливі не лише нинішні відповіді в опитуваннях, а й умови, у яких молодь ухвалюватиме рішення через кілька років.
Першочерговим чинником залишається безпека. Поки невідомі строки й умови завершення війни, неможливо достовірно визначити, скільки людей повернеться. Значення матимуть і гарантії того, що загроза не відновиться.
Україні потрібно готувати можливості для повернення, враховуючи різний досвід громадян. Для когось переконливим аргументом стане робота за фахом, для іншого — власна справа чи близькість до родини. Спільним має бути розуміння: вдома можна не лише почати спочатку, а й рухатися вперед.