Повернення українців: чому одного квитка додому недостатньо

Після завершення війни Україна зіткнеться з одним із найбільших викликів за всю свою сучасну історію — необхідністю повернення мільйонів громадян, які виїхали за кордон. Саме про це останнім часом все частіше говорять українські посадовці та європейські політики.

За словами міністра закордонних справ України Андрія Сибіги, деякі країни вже розробляють програми стимулювання повернення українців. Зокрема, у Швейцарії готові допомагати із витратами на переїзд та підтримувати людей на перших етапах після повернення додому.

Проте сама по собі оплата дороги не здатна вирішити проблему. Адже питання повернення значно складніше, ніж купівля квитка.

Як зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», головне питання полягає не в тому, чи можна оплатити переїзд, а в тому, чи бачить людина в Україні безпеку, гідний рівень життя та майбутнє для своїх дітей.

За роки війни мільйони українців не просто знайшли тимчасовий прихисток у Європі. Вони влаштувалися на роботу, їхні діти пішли до місцевих шкіл, багато хто вивчив мову та інтегрувався у нове середовище. Для багатьох сімей життя за кордоном уже перестало бути тимчасовим рішенням.

Саме тому Україна буде змушена конкурувати за власних громадян. І ця конкуренція вже почалася.

Європейські держави дедалі активніше шукають способи втримати тих українців, які працюють, сплачують податки та успішно інтегрувалися в місцеві громади. Показовим прикладом є Ірландія. З одного боку, країна поступово скорочує окремі форми соціальної підтримки. З іншого — розробляє механізми довгострокового перебування для тих українців, які самостійно забезпечують себе, працюють або займаються бізнесом.

Подібний підхід можна спостерігати і в інших країнах Європи. Соціальна допомога дедалі більше трансформується з інструменту підтримки на початковому етапі у політику заохочення до працевлаштування та інтеграції.

У цих умовах Україні необхідно думати не лише про повернення громадян, а й про довгострокову взаємодію з українцями за кордоном. Навіть якщо частина з них не повернеться одразу після завершення війни, вони можуть залишатися важливою частиною українського світу, підтримувати зв’язок із Батьківщиною, інвестувати в українську економіку та сприяти міжнародній підтримці України.

На думку Василя Воскобойника, державна політика щодо українців за кордоном повинна розраховуватися не на один рік, а на десятиліття вперед. Необхідно розуміти, що буде зроблено через рік, через п’ять років і через десять років для підтримки зв’язку з мільйонами співгромадян, які наразі проживають в інших країнах.

При цьому ключовим фактором повернення залишатиметься безпека. Люди повинні бути впевнені, що ризик повторення масштабної війни мінімальний. Другим фактором стане якість життя: можливість знайти роботу, відкрити власну справу, отримати якісну освіту для дітей та бути впевненими у захисті своїх прав.

Сучасний світ став надзвичайно відкритим. Українці за кордоном щодня бачать, що відбувається в Україні, стежать за новинами, оцінюють дії влади та перспективи розвитку країни. Саме тому найкращою агітацією за повернення будуть не рекламні кампанії, а реальні зміни в державі.

Якщо Україна зможе стати країною можливостей, країною швидкого кар’єрного зростання, підприємництва та розвитку, значна частина громадян захоче повернутися. Не тому, що їх змусили чи переконали, а тому, що вони побачать тут власне майбутнє.

І саме в цьому полягає головне завдання державної політики після війни: зробити так, щоб Україна стала місцем, де люди хочуть жити, працювати, народжувати дітей і будувати своє майбутнє.