Повернення людей замало: що стоїть за кадровим дефіцитом

Наявність безробітних не означає, що підприємства можуть швидко заповнити вакансії. Роботодавцю потрібен працівник із конкретними навичками в конкретному місці. Людина ж після втрати роботи або вимушеного переїзду може опинитися там, де її професія менш затребувана.

Саме так пояснює суперечності українського ринку праці Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики». Він виокремлює дві проблеми: невідповідність професійного досвіду кандидатів потребам бізнесу та нерівномірне розміщення працівників і підприємств.

За словами експерта, роботодавці шукають будівельників, водіїв, слюсарів і сантехніків. Водночас частина людей претендує на офісні посади відповідно до своєї освіти та попередньої роботи. Перехід до іншої професії потребує підготовки, а переїзд до іншого регіону не гарантує працевлаштування.

«Там, де потрібні робітники, їх не вистачає. Там, де їх надлишок, не вистачає роботодавців», — зазначає Воскобойник.

Таку невідповідність називають структурним безробіттям. Війна посилює її: люди залишають небезпечні території, а на новому місці не завжди знаходять роботу за фахом. Тому одночасно можуть існувати незаповнені вакансії та тривалий пошук заробітку.

Повернення військових до цивільного життя допоможе відновлювати зайнятість, однак, на думку експерта, не усуне всіх причин кадрового дефіциту. Значна частина цих людей працювала до служби. Їхнє повернення відбуватиметься на тлі старіння населення та виходу інших працівників із ринку праці.

Воскобойник наголошує на важливості можливостей для ветеранів знайти роботу, опанувати нову професію або започаткувати власну справу. Водночас Україні потрібно шукати й інші внутрішні резерви зайнятості.

Окреме питання — повернення громадян, які вже працюють за кордоном. Експерт скептично оцінює вплив самих листів чи звернень із закликом приїхати додому. Умовний приклад родини, яка має заробіток і житло в Німеччині, показує логіку такого рішення: люди порівнюватимуть своє нинішнє становище з тим, що очікує на них після повернення.

Для батьків це питання доходу всієї сім’ї, витрат на проживання та перспектив дітей. Потреба українського підприємства у фахівцеві сама собою не забезпечує умов, за яких цей фахівець погодиться переїхати.

Отже, подолання кадрового дефіциту потребує роботи з конкретними перешкодами: професійною невідповідністю, складністю працевлаштування після переїзду та недостатньою привабливістю доступних пропозицій. Очікування повернення людей має супроводжуватися відповіддю на запитання: яку роботу й перспективу вони отримають удома?