Повернення — це конкретні умови, а не обіцянки

Рішення українців повернутися з-за кордону формується не на рівні загальних декларацій, а через дуже конкретні життєві обставини. Люди оцінюють не абстрактні перспективи, а те, що чекає їх одразу після повернення — роботу, житло, безпеку і можливості для дітей. Саме таку логіку окреслила Анна Пугачова — керівник департаменту з питань економічного розвитку Федерації профспілок України, під час експертного обговорення.

Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.

Щоб пояснити ситуацію, вона запропонувала уявити дві різні родини, які виїхали з України в різний час і за різних обставин. Попри різницю досвіду, висновок залишається подібним: «90% що ні, не повернеться» у короткостроковій перспективі, якщо не змінювати базові умови.

Водночас ситуація кардинально змінюється, якщо людина має чітке розуміння свого майбутнього після повернення. «Вони повертаються на конкретне робоче місце, яке відповідає їхньому фаху», — підкреслила вона. Саме наявність конкретної роботи, а не загальної інформації про вакансії, може стати вирішальним фактором.

Це означає, що політика повернення повинна будуватися не навколо абстрактних можливостей, а навколо чітких рішень — із конкретними пропозиціями роботи ще до моменту повернення. Такий підхід передбачає взаємодію не лише українських інституцій, а й співпрацю з країнами перебування, щоб люди могли проходити співбесіди, отримувати пропозиції і планувати повернення заздалегідь.

Однак робота — лише частина рішення. Наступним критичним фактором є житло. Для багатьох людей повернення означає почати життя з нуля, особливо якщо вони втратили домівки. У таких умовах питання доступного або службового житла стає ключовим, а роботодавці можуть відігравати важливу роль через колективні договори та додаткові гарантії.

Не менш важливим є питання інфраструктури. Родини з дітьми оцінюють не лише можливість працювати, а й умови для навчання і розвитку. Доступ до шкіл із укриттями, стабільний освітній процес, можливість відвідувати дитячі садки — усе це прямо впливає на рішення залишитися чи повернутися.

Важливим фактором залишається і рівень доходів. Українці, які вже працювали за кордоном, звикли до інших стандартів оплати праці і не готові повертатися до попередніх умов. Саме тому питання прозорої і гідної заробітної плати стає базовим.

У підсумку стає очевидним: Україна сьогодні конкурує за своїх громадян із іншими країнами. І в цій конкуренції виграє не той, хто більше обіцяє, а той, хто пропонує конкретні, зрозумілі і відчутні умови життя.

Саме тому політика повернення має бути максимально практичною — орієнтованою на реальні потреби людей і здатною дати відповідь на головне питання: що саме чекає людину після повернення.