У яких країнах ЄС перебуває найбільше українців?
Українці в Європейському Союзі інтегрувалися до місцевого економічного життя й роблять внесок у розбудову добробуту країн, які їх прийняли. Про це в коментарі 24 Каналу розповів експерт з ринку праці Василь Воскобойник.
Ще до повномаштабної війни Європейський Союз був популярним напрямком для української трудової міграції. Як відомо з даних Eurostat, дозволи на проживання в Європейському Союзі станом на кінець 2021 року мали 1,57 мільйона громадян України, серед яких 1,2 мільйона – на термін щонайменше 12 місяців.
З 2022 року міграція посилилася з огляду на безпекові міркування, тож 5 – 7 мільйонів українців виїхали через війну. Здебільшого – до Польщі, Чехії та Німеччини. Нині на ринку праці цих країн українці закривають кадрові потреби в різних галузях.
Ми опинилися в унікальній ситуації, коли за українців за кордоном конкурують між собою Україна, Польща, Чехія та Німеччина. З одного боку, це викликає приємне здивування, а з іншого – розуміння, що перед нашою країною постає дуже суттєвий виклик. Бо коли закінчиться війна й почнеться відбудова, я впевнений, сюди заходитимуть гроші, технології, завозитимуть обладнання, постане питання: хто це все освоїть.
Нині в Польщі проживають близько 1,5 мільйона українців, у Німеччині – 1 мільйон 150 тисяч, а в Чехії – близько 600 тисяч громадян України. Частина біженців та мігрантів попередніх років працює на економіки цих країн:
- у Польщі – близько 900 тисяч українців;
- у Чехії – 390 тисяч українців;
- у Німеччині – 295 тисяч українців.
За наведеними експертом Василем Воскобойником даними, внесок громадян України в економіку цих країн у 2024 році був наступним:
- Польща – 2,7% ВВП;
- Чехія – 2,2 – 2,3% ВВП;
- Німеччина – 0,6 – 0,7% ВВП.
Де українці найчастіше працюють?
У Польщі українці працевлаштувалися в сегменти економіки, де роками бракувало робочих рук. Як розповів експерт Василь Воскобойник, у промисловості й переробці зайняті 22 – 25% мігрантів з України, у сфері транспорту й логістики – 12%. У готельно-ресторанному бізнесі працюють 14% українців, а на будівництві – 13%.
У Німеччині кількість залучених до ринку праці порівняно менша, ніж у Польщі. Це пов’язано з потребою знання мови для роботи, орієнтацією на соціальні виплати та значною кількістю серед біженців жінок з дітьми та старшими родичами, які потребують догляду. Попри це близько чверті прибулих до Німеччини українців працюють і прагнуть покращувати своє становище як фахівців.
Українці обирають для себе роботу у сфері догляду за літніми людьми, адже 22% населення країни перебуває у віці від 65+. Також це логістика, промисловість. Намагаються заходити в медицину, але це дуже важко. Це пов’язано з тим, що потрібно знати німецьку мову на рівні С1 плюс професійну. Ще потрібно нострифікувати свої дипломи, аби підтвердити знання, здати іспити, якийсь час працювати на трохи нижчому рівні, аніж в Україні,
– говорить Василь Воскобойник.
У медицині Німеччини є постійний попит на фахівців, додає експерт. І хоч долати труднощі з входом у сферу готові не всі, частина українських медиків це робить.
Зауважте! Також українці знаходять себе в галузях високих технологій у Німеччині, зокрема – IT та інженерії.
Як зауважує експерт, за українських працівників готова конкурувати Чехія, адже її економіка потребує робочої сили.
“Оскільки в Чехії розвинуте автомобілебудування, зрозуміло, там українці працюють. А загалом, як і в Польщі, – це будівництво, логістика, сфера послуг. Знову ж таки, заходять зокрема і в галузь охорони здоров’я. Але потрібно розуміти, що Чехія – відносно невелика країна з 11-мільйонним населенням й одним із найнижчих рівнів безробіття, близько 3%. Про що це говорить? Це фактично говорить про нестачу робочих рук у цій країні”, – каже Василь Воскобойник.
Цікаво! Мінімальні зарплати в наведених країнах значно перевищують українську, яка становить близько 170 євро. У Німеччині це близько 2,3 тисячі євро, у Польщі – 1,1 тисячі євро, у Чехії – приблизно 900 євро.
Завдяки українській міграції європейські країни отримують змогу також зменшувати тиск на свої пенсійні фонди, які втрачають надходження через старіння й скорочення чисельності працездатного населення.