Ми вже частково торкнулися теми залучення трудових мігрантів в Україну. Тема складна й неоднозначна — багато хто не уявляє, як це може виглядати на практиці. Постає багато питань: чи не спричинить це внутрішніх конфліктів, хто саме приїде, з яким культурним і релігійним багажем, чи захочуть ці люди залишатися, чи зможуть інтегруватися. Очевидно, що до цієї теми доведеться повертатися, адже робочі руки Україні будуть потрібні, а де їх узяти — питання відкрите.
Обговорюємо це з Василем Воскобойником, президентом Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
— Пане Василю, як Ви вважаєте, чи справді в України немає альтернативи залученню трудових мігрантів?
— Так, це справді болюча тема. Але передусім треба чесно сказати: ми перебуваємо в умовах демографічної катастрофи. Навіть без урахування війни щороку населення скорочується приблизно на 300 тисяч осіб — це як щороку зникало б місто розміром із Житомир. Маємо масовий відтік українців за кордон — за різними оцінками, нині там перебуває близько 7 мільйонів осіб.
Війна, мобілізація, знищення інфраструктури — усе це призводить до різкого зменшення трудових ресурсів. Очікувати, що всі українці повернуться після перемоги — наївно. За нашими оцінками, до 70% вимушених мігрантів залишаться за кордоном, бо вже адаптувались: діти ходять до шкіл, вивчили мову, знайшли роботу.
Коли Україна розпочне масштабну відбудову, знадобляться будівельники, водії, зварювальники — і їх просто не буде. Отже, доведеться залучати трудових мігрантів, і треба це робити продумано.
— Але ж виникають ризики. Як уникнути проблем, які вже мають європейські країни?
— Перш за все, має бути ухвалена нова Стратегія міграційної політики до 2035 року. Над її концепцією вже працює наша Асоціація спільно з Інститутом демографії імені Михайла Птухи НАН України та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Головне — держава повинна жорстко контролювати міграційні процеси. Не можна допустити, щоб питання трудової міграції було віддано виключно бізнесу або неконтрольовано лібералізоване. Це шлях до повторення помилок Європи.
Міграційна політика має передбачати фільтрацію за країнами походження, і тут ключову роль повинна відігравати Служба безпеки України, а не лише Міністерство економіки. СБУ має визначити, з яких країн мігранти можуть бути допущені, а які мають бути виключені через ризики, зокрема терористичні.
— А соціалізація? Як інтегрувати іноземних працівників у суспільство?
— Соціалізація — критично важлива. Потрібно організовувати мовні курси, житлові програми, побутову адаптацію. Роботодавці, які залучають мігрантів, повинні брати на себе частину відповідальності — не лише за зарплату, а й за базову інтеграцію. Нам не потрібні анклави, ізольовані від українського суспільства.
— Звідки реально можуть приїхати працівники?
— Передусім це країни Центральної Азії, зокрема Узбекистан — там є молодь і вже створено Міністерство у справах мігрантів. З ними можна вибудовувати державну співпрацю. Також можна розглядати, наприклад, Бангладеш, але в кожному випадку потрібно враховувати мовний бар’єр, професійну підготовку та можливості для інтеграції.
— А як щодо українців за кордоном — Польща, Німеччина? Чи є шанс, що вони повернуться?
— Уряд Польщі отримує прибутки з кожного українця. За даними, на кожен витрачений злотий — п’ять повертаються у вигляді податків і споживання. Польща й Німеччина, звісно, зацікавлені утримати тих українців, які працюють і платять податки. Тих, хто живе на соціальну допомогу, поступово витіснятимуть. Але основна частина буде залишатися, і саме тому Україні потрібно не лише очікувати повернення, а створювати умови.
— Що це за умови?
— Безпека, житло, робота, інфраструктура. Людина не повернеться, якщо не має де жити або житло знищене. Заробити на квартиру в Україні для більшості нереально. Зарплати в Польщі чи Німеччині в рази вищі. Наздогнати Захід у цьому плані буде дуже складно.
Тому єдиний шлях — нематеріальні переваги: свобода слова, пересування, підприємництва. Якщо людина знатиме, що тут вона може вільно реалізовуватись, це стане сильним мотиватором для повернення.
— І останнє питання: як Ви оцінюєте законопроєкт про множинне громадянство?
— Це важливий і правильний крок, який варто було зробити ще раніше. Це спосіб зберегти зв’язок між українцями за кордоном та Батьківщиною. Навіть якщо вони не повернуться сьогодні, збереження громадянства дає шанс повернутися в майбутньому, інвестувати, підтримувати родину або започаткувати бізнес. Це інструмент м’якої сили, і він працює краще за заборони чи жорсткий контроль.