Не цифри, а можливості: яким має стати ринок праці України до 2035 року
Коли говорять про міграцію, найчастіше звучать цифри: скільки людей виїхало, скільки потрібно повернути, скільки ще потрібно залучити. Але за цими оцінками часто губиться головне — якою має бути сама країна і її ринок праці.
Саме з цього почала свою відповідь провідний науковий співробітник Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України Ірина Майданік, коли її попросили окреслити результат, якого має досягти Україна до 2035 року.
Організаторами заходу виступили: Інститут демографії та дослідження якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська Асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та громадська організація «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
За її словами, сама дискусія про міграцію логічно рухається від загального до конкретного, але в якийсь момент виникає потреба знову зібрати всі елементи разом і відповісти на просте запитання — що саме має змінитися.
«Ми хочемо не якихось досягнути цифр, ми хочемо отримати живий та адаптивний ринок праці», — зазначила вона.
Йдеться про ринок, який здатен реагувати на зміни, підлаштовуватися під потреби економіки і не входити щоразу в кризу при найменших коливаннях.
Такий підхід, за її словами, вимагає іншого горизонту планування.
«Ми повинні думати не лише про зараз, а закладати дуже важливі підвалини на майбутнє», — підкреслила Ірина Майданік.
Це особливо важливо у питанні повернення українців. Воно не може бути швидким і одномоментним.
Навпаки, це довгий процес, який виходить за межі одного покоління.
«Ми маємо розуміти, що можливо у наступному поколінні хтось теж повернеться», — зазначила вона.
Як приклад вона згадала історію знайомої, яка, вирісши за кордоном, зберегла зв’язок із країною свого походження і згодом вирішила повернутися туди працювати. Це рішення не було випадковим — воно формувалося роками.
Саме тому, наголошує Майданік, державна політика має працювати не лише з тими, хто виїхав зараз, а й із тими, хто лише формується як частина української діаспори.
У цьому контексті міграція набуває іншого змісту.
«Міграція в цьому ринку праці — це паливо», — пояснила вона.
Вона може створювати ризики, але водночас відкриває нові можливості — за умови, що держава здатна ці процеси правильно спрямовувати.
При цьому вона прямо говорить про обмеження.
«Фізично всі не повернуться», — підкреслила Ірина Майданік.
Тому політика не може будуватися на очікуванні повного повернення, а має враховувати різні сценарії. Ключовим фактором, за її словами, є не заклики і не адміністративні рішення, а створення умов, у яких люди самі бачать сенс залишатися або повертатися.
«Ми не можемо запропонувати потужні соціальні пакети… але ми можемо дати можливості людині реалізуватися», — зазначила вона.
Йдеться про доступ до роботи, можливість запускати власні проєкти, професійно зростати і планувати майбутнє. Саме на цьому, за її словами, і має будуватися стратегія. Не на формальних показниках, а на здатності економіки і держави створювати середовище, в якому люди залишаються, повертаються і працюють не з примусу, а з власного вибору.
