Люди без роботи, бізнес без кадрів: що заважає їм зустрітися
Майже сім мільйонів українців залишаються поза ринком праці, повідомляє Міністерство економіки. Водночас підприємства відчувають нестачу працівників. Ця суперечність має пояснення: наявність людей, які не працюють, ще не означає, що вони можуть одразу заповнити відкриті вакансії.
«Це не означає, що всі ці сім мільйонів людей є безробітними. Це не означає, що всі ці сім мільйонів людей шукають роботу», — наголошує Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики».
Важливо розрізняти людей, які шукають роботу й готові до неї приступити, та тих, хто наразі не може або не планує працювати. Так само скарги підприємств на кадровий дефіцит не означають, що відповідна частка всіх робочих місць порожня. Вони свідчать про труднощі з пошуком потрібних працівників.
За узагальненими цифрами стоять різні обставини. Хтось доглядає маленьку дитину або літніх батьків. Хтось навчається й потребує можливості поєднувати освіту з роботою. Люди віком понад 50 років можуть стикатися з упередженнями роботодавців, а люди з інвалідністю — з недоступністю робочого середовища та інфраструктури.
На думку експерта, залучення цих людей потребує конкретних змін. Наприклад, облаштування робочого місця для людини з інвалідністю не допоможе, якщо вона не може вийти з будинку або дістатися підприємства громадським транспортом.
«Якщо людина не зможе вийти самостійно з дому, якщо вона не зможе скористатися доступним громадським транспортом, аби дістатися до місця праці, то все це не спрацює», — пояснює Василь Воскобойник.
Отже, безбар’єрність має охоплювати весь шлях до роботи. Роботодавець відповідає за умови праці, громада — за доступність місцевої інфраструктури, держава — за правила й інструменти підтримки. Важлива й оплата: працевлаштування повинно давати людині відчутний фінансовий результат.
Інша причина розриву — невідповідність професійних навичок потребам бізнесу. Підприємству може бути потрібен досвідчений зварювальник, тоді як роботу шукає бухгалтер. Короткий курс здатен стати початком зміни професії, але не замінює практики, необхідної для високої кваліфікації.
До цього додається територіальна невідповідність: вакансія є в одному регіоні, а потенційний працівник живе в іншому. Переїзд потребує коштів, і після оплати оренди та повсякденних витрат запропонованої зарплати може не вистачати на утримання родини.
Саме поєднання професійних, територіальних і соціальних бар’єрів пояснює, чому кадровий дефіцит співіснує з безробіттям. Не можна також визначати масштаби неофіційної зайнятості простим відніманням одних показників від інших: це різні категорії, які потребують окремого дослідження.
Відповідь на кадрову проблему — у поєднанні навчання під реальні вакансії, доступного житла й транспорту, можливостей догляду за близькими та готовності бізнесу переглядати упередження. Людина стає працівником не тоді, коли її врахували як потенційний резерв, а коли вона отримала реальну можливість працювати.