Людський капітал як головний ресурс: чому повернення українців критично важливе

Україна сьогодні веде боротьбу не лише за території, а й за людей. Саме людський капітал стає визначальним фактором економічного відновлення, і в цьому контексті питання повернення громадян набуває стратегічного значення. Таку позицію представила Ганна Сабадаш — заступниця директора департаменту зайнятості Міністерства економіки, презентуючи підходи держави до формування політики зайнятості та міграції.

Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.

У своєму виступі вона окреслила базову логіку: «Сьогодні Україна бореться не лише за території, а за свій людський капітал». Війна спричинила масову міграцію, і мільйони громадян опинилися за кордоном, що безпосередньо впливає на здатність економіки функціонувати і зростати.

Водночас повернення українців розглядається не лише як демографічне завдання, а як потужний економічний ресурс. Люди, які працювали за кордоном, отримали нові знання, навички та досвід, і їхнє повернення означає не просто збільшення кількості працівників, а підвищення якості людського капіталу. Важливо і те, що ці громадяни не потребують тривалої адаптації, адже вже знайомі з мовою, культурою та особливостями ринку.

Разом із тим політика повернення не є універсальним рішенням. Її ефективність залежить від комплексу факторів — рівня безпеки, доходів, якості життя та доступу до базових послуг. Без створення таких умов навіть найкращі програми не зможуть забезпечити сталий результат.

Окрему увагу було приділено реальному стану ринку праці. За наведеними даними, на підконтрольній території проживає близько 31 мільйона людей, з яких лише 13 мільйонів працюють. Значна частина населення — це пенсіонери, студенти, люди, що здійснюють догляд або перебувають поза ринком праці з інших причин. Це формує суттєвий розрив між потребами економіки і наявними трудовими ресурсами.

У цьому контексті держава ставить амбітну мету — додатково залучити до ринку праці близько 4,5 мільйона людей до 2035 року. Йдеться як про повернення громадян з-за кордону, так і про активізацію внутрішніх резервів — внутрішньо переміщених осіб, людей з інвалідністю, жінок і молоді, які стикаються з бар’єрами на ринку праці.

Ключовим завданням, за словами Сабадаш, є не лише створення робочих місць, а й забезпечення реального доступу до них. «Маємо працювати не лише над створенням робочих місць, а над тим, щоб люди могли швидко і реально до них доходити», — підкреслила вона. Йдеться про розвиток продуктивної, формальної і стійкої зайнятості, яка забезпечує дохід людині і ресурс економіці.

Водночас політика повернення інтегрується у ширшу систему заходів, включаючи створення умов для реінтеграції, розвиток зв’язків із діаспорою та запуск інструментів підтримки українців за кордоном. Зокрема, вже формуються так звані «хаби єдності» та інші механізми взаємодії з громадянами.

У підсумку стає очевидним: повернення українців є важливою складовою, але не єдиним рішенням. Лише комплексний підхід, який поєднує економічну політику, ринок праці і соціальні умови, може зробити цей процес сталим.

І саме від того, наскільки держава зможе створити привабливі, безпечні та перспективні умови життя, залежатиме, чи стане повернення українців масовою і довгостроковою тенденцією