Коли система працює проти: як бюрократія заважає поверненню українців

Повернення українців ускладнюється не лише об’єктивними факторами, такими як безпека чи економіка, а й рішеннями всередині самої країни, які створюють додаткові бар’єри. Йдеться про ситуації, коли люди готові працювати і залишатися пов’язаними з Україною, але система фактично змушує їх розривати ці зв’язки. Саме на цьому наголосила Антоніна Березовенко — директор БО «Благодійний фонд «Мув Юкрейн», під час експертного обговорення.

Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.

Одним із прикладів вона назвала правила перебування за кордоном для працевлаштованих в Україні громадян, які фактично обмежують можливість працювати дистанційно. «Всі викладачі, всі працівники сфери науки… фактично викидаються силоміць із системи», — зазначила вона, підкреслюючи, що такі обмеження шкодять саме тим категоріям, які формують інтелектуальний потенціал країни.

За її словами, це не стратегічне рішення, а скоріше наслідок бюрократичних недоліків, які не враховують реалій сучасного ринку праці. У результаті держава втрачає можливість зберігати зв’язок із фахівцями, які могли б продовжувати працювати на Україну навіть перебуваючи за кордоном.

Водночас важливим питанням залишається баланс у підходах до повернення. Надмірний розрив у зарплатах чи умовах між тими, хто залишався в Україні, і тими, хто повертається, може створювати соціальну напругу. Тому політика має враховувати інтереси всіх груп.

Окрему увагу вона приділила питанню розподілу людей після повернення. Частина громадян не має куди повертатися через окупацію або руйнування житла, і в таких умовах важливо заздалегідь працювати з інформацією та пропозиціями. «Їм все одно куди повертатися… але з урахуванням державних потреб зрозуміти, куди краще цих людей направити», — пояснила вона.

Йдеться про системну роботу ще на етапі перебування людей за кордоном — інформування, консультації, підбір можливостей для працевлаштування і проживання. Це дозволяє уникнути хаотичних процесів і зменшити навантаження на великі міста.

Важливим інструментом комунікації вона назвала телебачення, яке часто недооцінюється в сучасних умовах. Значна частина українців за кордоном — це люди старшого віку або матері з дітьми, які активно споживають саме цей формат інформації. Тому для ефективної комунікації необхідно використовувати різні канали, а не лише соціальні мережі.

Не менш важливим є питання освіти. Діти і студенти, які навчаються за кордоном, не готові переривати навчальний процес. Саме тому необхідно створювати механізми дистанційного вирівнювання академічної різниці, щоб повернення не ставало для них стресом.

У підсумку стає очевидним: повернення українців — це не лише про створення нових можливостей, а й про усунення тих бар’єрів, які вже існують всередині системи. І без вирішення цих питань навіть найкращі програми можуть залишитися неефективними.

Саме тому важливо не лише будувати нову політику, а й критично переглянути існуючі правила, які сьогодні можуть працювати проти інтересів самої держави.