Кадровий дефіцит як нова реальність: чому в Україні не вистачає людей уже сьогодні

Кадровий дефіцит в Україні перестав бути абстрактною проблемою статистиків і прогнозистів. Він уже відчувається на побутовому рівні — у сфері послуг, будівництві, логістиці, промисловості. Бізнес і громадяни дедалі частіше стикаються з простими, але показовими ситуаціями: знайти сантехніка, водія чи будівельника стає складно навіть у відносно безпечних регіонах.

Парадокс ринку праці

Ситуація виглядає парадоксальною: в Україні, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 мільйона безробітних, але водночас роботодавці масово скаржаться на нестачу кадрів.

«Роботодавці не можуть знайти сантехніків, будівельників, водіїв, людей у логістиці. За оцінками бізнесу, близько 75% вакансій не закриваються повністю. Проблеми колосальні — і вони тільки накопичуватимуться», — розповідає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова Офісу міграційної політики

Одна з ключових причин — структурне безробіття. Люди, які втратили роботу через війну або релокацію підприємств, часто не можуть знайти застосування своїм навичкам у нових регіонах.

«Працівник металургійного комбінату з Маріуполя, переїхавши до Тернополя чи Вінниці, просто не може працювати за фахом — таких підприємств там немає», пояснює Воскобойник.

Регіональний вимір проблеми

Найскладніша ситуація — у малих громадах і невеликих містах. Саме звідти мобілізація була найбільш масовою, а відтік населення — найболючішим. В обласних центрах додається фактор виїзду за кордон, а навіть у Києві гостро бракує людей робітничих спеціальностей.

«Немає регіону, де можна сказати, що все добре. Десь проблема проявляється сильніше, десь слабше, але людей не вистачає всюди», констатує експерт.

Після війни легше не стане

Очікування, що завершення війни автоматично розв’яже кадрову проблему, — ілюзія. За словами Воскобойника, хронічний дефіцит робочих рук стане довготривалою реальністю.

«Не всі українці повернуться — це потрібно прийняти як даність. А після відкриття кордонів ми отримаємо нову хвилю трудової міграції: 1,5–2 мільйона людей знову поїдуть за кордон», зазначає він.

Причина проста: економічне відновлення буде поступовим, а люди не можуть чекати роками, коли потрібно утримувати сім’ї та допомагати батькам.

Чому люди не повертаються

На рішення про повернення впливають три ключові чинники: житло, робота та інфраструктура. «Якщо людина не має житла, не бачить роботи з гідною оплатою і не впевнена в базовій інфраструктурі — вона порівнює Україну з тим, що має за кордоном», пояснює Воскобойник

Різниця в зарплатах залишається критичною. Молодий учитель або науковець в Україні фізично не може заробити навіть на оренду житла, тоді як мінімальні доходи в Польщі чи Чехії дозволяють це зробити.

«Коли молода людина в Україні отримує 6–9 тисяч гривень на руки, а її ровесник у Польщі — еквівалент 50 тисяч гривень, питання вибору стає риторичним», каже експерт.

Альтернатива — не в зарплатах

Воскобойник переконаний: якщо Україна не може конкурувати із Заходом зарплатами, вона має конкурувати умовами життя. «Нижчі податки, можливості кар’єрного росту, соціальне житло, зрозумілі правила гри — лише так ми зможемо або повертати людей, або хоча б зупиняти відтік», підкреслює він.  Без цього країна ризикує опинитися у пастці: старіння населення, високі податки, відтік молоді та втрата перспектив розвитку.

«Якщо ми не створимо умови, щоб людям було цікаво жити й працювати в Україні, ми поступово перетворимося на країну пенсіонерів без майбутнього», резюмує експерт.