Україна поступово підходить до розуміння того, що міграційна політика не може існувати окремо від економіки, ринку праці та процесів євроінтеграції. Вона стає частиною ширшої системи, яка визначає розвиток держави в цілому. Цю позицію озвучила Ольга Макогон — кандидат юридичних наук, проєктний менеджер Офісу реформ Кабінету Міністрів України, під час експертного обговорення.
Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.
За її словами, перший крок до формування ефективної політики вже зроблено — сама постановка питання про керовану і контрольовану міграцію означає перехід до системного підходу і врахування національної безпеки. Однак цього недостатньо. Необхідно змінювати саму філософію управління міграційними процесами.
Ключова ідея полягає в тому, що міграція має розглядатися як елемент соціально-економічної екосистеми. Це означає, що будь-які рішення у цій сфері повинні враховувати взаємозв’язок із ринком праці, системою освіти, кваліфікаціями та міжнародними зобов’язаннями України.
У цьому контексті особливого значення набуває євроінтеграція. Просування до Європейського Союзу змінює не лише правила, а й сам підхід до міграції. У перспективі це означає адаптацію до принципів свободи руху працівників, гармонізацію законодавства та запровадження нових механізмів регулювання.
Водночас уже сьогодні очевидною є потреба в оновленні чинного законодавства. Зокрема, перегляду потребує закон про зовнішню трудову міграцію, який не повністю відповідає сучасним викликам. Паралельно необхідно вирішувати питання визнання іноземних кваліфікацій та дипломів — як для іноземців, так і для українців, які повертаються з-за кордону.
Окремим викликом є адаптація системи доступу до ринку праці. Йдеться про створення зрозумілих і прозорих механізмів, які дозволять людям із різних країн легально працювати в Україні, не стикаючись із надмірними бар’єрами. У цьому напрямку важливим кроком може стати запровадження єдиного дозволу на проживання та працевлаштування.
Водночас, за словами експертки, не менш важливим інструментом залишаються міжнародні договори про взаємне працевлаштування. Вони дозволяють не лише регулювати потоки трудових мігрантів, а й забезпечувати контроль, прозорість і безпеку цих процесів. Особливо це актуально у контексті залучення працівників із третіх країн.
У підсумку формується розуміння, що ефективна міграційна політика — це не окремі рішення, а комплексна система. Вона має поєднувати відкритість до світу з чіткими правилами гри, враховувати економічні потреби та водночас забезпечувати національну безпеку.
І саме такий системний підхід може стати основою для формування сучасної моделі управління міграцією в Україні.