Головна битва після війни — битва за українців

Під час війни Україна втратила не лише території, підприємства та інфраструктуру. Мільйони громадян були змушені шукати безпеки за кордоном. Сьогодні, за оцінками Міністерства закордонних справ, за межами країни перебуває близько восьми мільйонів українців. І дедалі більше експертів погоджуються: це вже не лише демографічна проблема. Це питання економіки, національної безпеки та майбутнього держави.

Протягом останніх років країни Європейського Союзу відкрили двері для українців, надали тимчасовий захист, можливість працювати, навчати дітей та будувати нове життя. Багато людей скористалися цим шансом. Частина знайшла роботу за фахом, інші відкрили бізнеси, взяли житло в оренду або навіть придбали власне помешкання. Діти інтегрувалися в нові школи та університети. З кожним роком зв’язок із країнами перебування стає міцнішим.

Саме тому після завершення війни Україна опиниться в умовах жорсткої конкуренції за своїх громадян. І конкурувати доведеться не з абстрактними викликами, а з конкретними країнами, які сьогодні допомагають Україні. Польща, Німеччина, Чехія та інші держави вже інтегрували значну частину українців у свої економіки й також зацікавлені в тому, щоб ці люди залишалися працювати та сплачувати податки саме там.

Часто можна почути думку, що достатньо оплатити людям дорогу додому або запропонувати одноразову допомогу. Але така логіка не працює. Квиток додому можна оплатити. Неможливо купити бажання людини жити в країні, якщо вона не бачить у ній безпеки, гідного рівня життя та майбутнього для своїх дітей. Саме тому повернення українців починається не з рекламних кампаній, а зі створення умов для життя.

На першому місці залишається безпека. Люди повинні бути впевнені, що війна не повернеться через кілька місяців після їхнього приїзду. Другою умовою є робота. Не просто вакансія, а можливість отримувати дохід, який дозволяє утримувати сім’ю та планувати майбутнє. Третім критично важливим фактором є житло. Для багатьох українців, особливо тих, хто втратив домівки через війну, саме житлове питання може стати вирішальним під час ухвалення рішення про повернення.

Не менш важливими є медицина, освіта, соціальна інфраструктура та загальна прогнозованість життя. Людина повинна розуміти, що її діти матимуть доступ до якісної школи, що лікарня працюватиме, а правила ведення бізнесу або працевлаштування не змінюватимуться щомісяця. Саме такі речі формують відчуття дому набагато сильніше, ніж будь-які державні гасла.

Водночас не варто очікувати одномоментного повернення всіх українців. Частина людей вже вкорінилася в країнах перебування. Хтось будує кар’єру, хтось відкрив власну справу, а хтось бачить майбутнє своїх дітей саме там. Але це не означає, що Україна повинна відмовитися від боротьби за своїх громадян. Навпаки, держава має створювати умови, щоб навіть ті, хто залишиться за кордоном, зберігали зв’язок із Батьківщиною та розглядали можливість повернення в майбутньому.

Саме тому важливими є українські хаби та центри єдності, які починають відкриватися в країнах Європи. Вони можуть стати не просто місцем зустрічі українців, а точкою отримання інформації про роботу, житло, освітні можливості та перспективи повернення. Фактично це міст між Україною та мільйонами громадян, які тимчасово живуть за кордоном.

При цьому Україна повинна думати і про майбутнє ринку праці. Навіть якщо частина громадян повернеться, демографічна криза та дефіцит кадрів нікуди не зникнуть. Саме тому вже сьогодні необхідно формувати керовану міграційну політику, яка дозволить точково залучати іноземних працівників у ті галузі, де українських кадрів фізично бракуватиме. Але така політика має базуватися на жорсткому контролі, прозорих правилах та захисті національних інтересів.

Після завершення війни головною конкуренцією для України стане боротьба за людей. І переможе в ній не та країна, яка голосніше закликатиме повернутися, а та, яка створить найкращі умови для життя. Саме тому майбутнє України сьогодні визначається не лише на полі бою. Воно визначається тим, чи зможемо ми побудувати країну, в яку захочеться повертатися.