Діаспора — це ресурс: позиція Елли Лібанової щодо майбутнього української нації

Під час експертного онлайн-обговорення «Повернення, реінтеграція та співпраця з діаспорою» ключовий акцент було зроблено на ролі українців за кордоном у майбутньому держави.

Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.

З ключовою доповіддю виступила Елла Лібанова — директор Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи Національної академії наук України.

Питання існування нації

Вона одразу окреслила масштаб проблеми:

“Розмова важка, складна, але від її результату залежить існування української нації”, — наголосила Елла Лібанова.

За її словами, сучасний світ вимагає від невеликих і середніх держав активної позиції. Йдеться не лише про військовий захист, а й про боротьбу за місце у світовій спільноті, за формування ставлення до України та українців.

Лібанова підкреслила, що міграція — не нове явище. Багато країн уже проходили через масову еміграцію і зуміли перетворити її на інструмент розвитку. Україна повинна вивчати цей досвід — зокрема Ірландії, Вірменії, Польщі.

Повернути всіх неможливо

Водночас науковиця закликала до тверезості в оцінках.

“Всіх закордонних українців ми не повернемо. Це неможливо з різних причин, переважно економічних”, — зауважила вона.

Інтеграція в нові суспільства, працевлаштування, освіта дітей, соціальні гарантії — усе це формує нову реальність для мільйонів людей.

Однак, наголосила Лібанова, неповернення не означає втрату.

Глобальне українство

Ключовою ідеєю її виступу стала необхідність зміни підходу до поняття діаспори.

“Ми маємо спілкуватися з усіма українцями, які виїхали за кордон з різних причин і вважають себе українцями”, — наголосила Елла Лібанова.

На її переконання, якщо людина зберігає українську ідентичність, вона залишається частиною національного потенціалу. Ті, хто не повернеться фізично, можуть стати провідниками українських інтересів у країнах проживання — впливати на політичні рішення, формувати позитивне ставлення до України, підтримувати економічні та культурні зв’язки.

Безпека як головний бар’єр

Окремо Лібанова підкреслила: в умовах війни держава обмежена у можливостях стимулювати повернення.

Хронічна небезпека та нестабільність залишаються ключовими факторами, які стримують людей від повернення. Саме тому нині першочерговим завданням є не примус чи ілюзії швидкого повернення, а системна робота з підтримки зв’язку з українцями за кордоном.

Йдеться про довгострокову модель — коли український простір існує не лише в межах державних кордонів, а глобально.

Стратегічний вибір

Обговорення засвідчило: міграційна політика України більше не може будуватися на очікуваннях. Вона повинна виходити з реалій — частина людей повернеться, частина ні. Але держава має навчитися працювати з усіма.

І саме цей підхід — поєднання реінтеграції, співпраці з діаспорою та формування глобального українства — має стати основою Стратегії державної міграційної політики до 2035 року.