Чому Україна повинна говорити про міграцію без страхів та істерики

Останніми місяцями тема трудових мігрантів стала однією з найгарячіших у соціальних мережах. Українців лякають роликами про сотні тисяч іноземців, які нібито вже готуються їхати до нашої країни. З’являються заяви про майбутню «заміну населення», «окупацію мігрантами» та інші апокаліптичні сценарії.

Однак якщо відійти від емоцій і подивитися на факти, картина виглядає зовсім інакше.

Сьогодні головною міграційною проблемою України є не наплив іноземців, а збереження власних громадян. За роки війни мільйони українців опинилися за кордоном. Саме тому питання повернення людей після завершення бойових дій є набагато важливішим для майбутнього держави, ніж дискусії про мігрантів.

Як зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», ключовим фактором повернення залишається безпека. Причому йдеться не лише про припинення бойових дій. Люди хочуть розуміти, які гарантії безпеки матиме Україна в майбутньому, наскільки сильними будуть Збройні Сили, чи буде країна захищеною від повторної агресії.

Водночас в інформаційному просторі дедалі активніше поширюються історії про нібито неминуче масове переселення до України громадян з Азії чи Африки. Часто такі повідомлення супроводжуються емоційними відео, сумнівними статистичними даними або матеріалами, створеними за допомогою штучного інтелекту.

Парадокс полягає в тому, що на сьогодні Україна є однією з найменш привабливих країн для трудової міграції. Причини очевидні. В країні триває війна. Заробітні плати значно нижчі, ніж у більшості держав Європейського Союзу. Логістика залишається складною. А будь-який іноземець, який розглядає можливість працевлаштування, змушений враховувати ризики, пов’язані з воєнними діями.

Саме тому твердження про мільйони мігрантів, які нібито стоять на кордоні України, не мають нічого спільного з реальністю.

Водночас не можна ігнорувати демографічні тенденції. Україна вже зараз стикається зі скороченням населення та дефіцитом робочої сили. Після завершення війни ця проблема лише загостриться через масштабну відбудову країни.

Однак це не означає, що єдиним рішенням стане безконтрольне відкриття кордонів.

Навпаки, Україна має унікальну можливість сформувати власну модель міграційної політики. Не копіювати чужі підходи, а створити систему, яка відповідатиме українським інтересам.

Передусім необхідно максимально використовувати внутрішній потенціал. Створювати умови для повернення українців з-за кордону. Розширювати можливості працевлаштування для ветеранів. Активніше залучати до ринку праці людей старшого віку та осіб з інвалідністю. Легалізовувати зайнятість у тих секторах, де досі зберігається значна частка тіньової економіки.

Лише після цього можна говорити про залучення іноземних працівників у ті сфери, де дефіцит кадрів стане критичним.

При цьому така міграція повинна бути максимально контрольованою. Держава може визначати країни походження працівників, встановлювати кваліфікаційні вимоги, перевіряти роботодавців, контролювати дотримання трудового законодавства та забезпечувати виконання правил перебування на території України.

Такий підхід дозволить уникнути багатьох проблем, з якими зіткнулися окремі країни Європейського Союзу.

Головне ж полягає в іншому. Сьогодні Україні потрібна не паніка і не пошук нових ворогів усередині країни. Україні потрібна серйозна розмова про те, як зберегти людей, повернути тих, хто виїхав, і створити умови, за яких наша держава буде привабливою насамперед для власних громадян.

Адже майбутнє України визначатиметься не кількістю гучних дискусій у соціальних мережах, а кількістю людей, які захочуть пов’язати своє життя з українською державою.