Чому іноземці поки не обирають Україну для роботи

Дискусії про можливе масове залучення трудових мігрантів останнім часом стали однією з найемоційніших тем українського інформаційного простору. Проте реальна ситуація суттєво відрізняється від поширених у соціальних мережах уявлень. Головне питання сьогодні полягає не в тому, чи готова Україна приймати іноземних працівників, а в тому, чи готові вони їхати саме до України.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики», наголошує, що Україна вже сьогодні конкурує за людський капітал із країнами Європейського Союзу. Причому йдеться не лише про потенційних трудових мігрантів із третіх країн, а насамперед про мільйони українців, які після початку повномасштабної війни виїхали до Європи.

За оцінками експерта, після завершення війни значна частина українців може залишитися за кордоном. Саме тому головним завданням держави стане створення таких умов, щоб люди захотіли повернутися додому. При цьому навіть у разі залучення іноземних працівників Україна змушена буде конкурувати з країнами, які можуть запропонувати вищі зарплати, стабільніші економіки, кращі соціальні гарантії та безпечні умови життя.

Показовою є історія української компанії, яка планувала запросити до роботи 50 громадян Індії. Попри отримані дозволи на працевлаштування, реалізувати проєкт не вдалося через складні процедури оформлення документів, проблеми з транзитними візами та загальні безпекові ризики. Цей приклад демонструє, що навіть за наявності попиту з боку українських роботодавців залучення іноземців сьогодні стикається з численними практичними бар’єрами.

Ще один важливий факт — офіційно в Україні працює лише близько 9,5 тисячі іноземців. Якщо порівняти цю цифру з приблизно 10,5 мільйона офіційно зайнятих громадян України, стає очевидно, що твердження про масове «завезення» іноземної робочої сили не відповідають реальності.

На думку Василя Воскобойника, першочерговим завданням держави має залишатися повернення українців, розвиток власного ринку праці та підвищення конкурентоспроможності економіки. Лише після цього можна буде говорити про системне залучення кваліфікованих іноземних фахівців, здатних доповнити, а не замінити український людський потенціал.