Оформлення документів громадянам держави-агресора закономірно викликає запитання в українському суспільстві. Проте сама кількість виданих посвідок ще не дозволяє визначити масштаб нового приїзду людей. Для цього потрібно знати, коли вони оселилися в Україні та які саме документи отримали.
На необхідності такого розмежування наголошує Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики». Він звертає увагу, що серед громадян Росії є люди, які проживали в Україні ще до повномасштабного вторгнення, мали тут родини, роботу або бізнес.
Тому експерт пропонує розглядати статистику докладніше: відокремлювати первинне оформлення документів від їх обміну, а людей, які давно мешкають у країні, — від новоприбулих. Навіть отримання нового документа саме собою не свідчить, що людина щойно перетнула кордон.
Так само показники постійного проживання не охоплюють усіх іноземців в Україні. Для розуміння загальної ситуації потрібні відомості про різні підстави перебування, зокрема тимчасове проживання у зв’язку з роботою чи навчанням. Порівняння окремих цифр без пояснення їхнього змісту може створювати хибне уявлення про міграцію.
Говорячи про час після завершення війни, Воскобойник припускає, що окремі люди з Росії можуть прагнути переїхати до України через родинні зв’язки або українське походження. Водночас масового потоку він не прогнозує: «Я не думаю, що це буде якийсь великий перетік людей».
Можливість таких переїздів експерт пов’язує з ретельною безпековою перевіркою. Йдеться про його бачення майбутньої політики, а не про оголошення нових правил чи програм прийому.
Окреме питання — готовність до непередбачуваних гуманітарних обставин. Воскобойник пропонує уявити ситуацію, за якої внутрішній конфлікт у Росії після завершення війни змусив би цивільних шукати порятунку біля українського кордону. Він ставить запитання, як Україна мала б діяти в такому випадку, але не подає цей сценарій як неминучий.
Така дискусія потребує чіткого розділення фактів, прогнозів і припущень. Суспільству необхідно пояснювати, хто отримує документи, на яких підставах і як враховуються безпекові ризики. Прозорі дані дозволяють обговорювати міграційну політику предметно та вимагати від держави зрозумілих рішень.