Без світла, тепла і води: що будуть робити українці?

Важка зима і нова міграція: що може змусити українців залишити свої домівки

Прогнози складної зими знову порушили питання про можливу хвилю міграції з України. За результатами дослідження Міжнародної організації з міграції, лише 7% громадян готові розглядати виїзд, попри ризик тривалих відключень світла, холодних квартир та нових ударів по енергетичній інфраструктурі. Більшість українців хоче залишатися вдома і пов’язує своє майбутнє з країною. Однак намір залишитися ще не означає, що люди зможуть реалізувати його за будь-яких умов.

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики», наголошує: соціологічне дослідження передає думки й бажання людини саме в той момент, коли воно проводиться. Воно не може наперед показати, як громадяни діятимуть, якщо одночасно зникнуть електрика, вода, опалення та можливість нормально користуватися житлом.

«Якщо це триватиме два-три дні — це одне. А якщо місяць — як себе поведуть люди?» — зазначає експерт.

Саме тривалість і масштаб комунальних перебоїв можуть стати межею між готовністю терпіти труднощі та рішенням залишити домівку. Кілька днів без звичних послуг люди здатні пережити завдяки запасам, допомозі близьких і взаємній підтримці. Значно складніше залишатися у багатоповерховому будинку без водопостачання, каналізації та тепла протягом кількох тижнів.

За такого сценарію ймовірним буде не лише виїзд за кордон, а й переміщення з великих міст до безпечніших місць у межах України. Частина громадян може тимчасово переїхати до родичів, у менші населені пункти або регіони, де легше забезпечити базові побутові умови. Тому нову хвилю міграції не варто оцінювати виключно за кількістю людей, які перетнуть державний кордон.

Масовому виїзду за кордон також перешкоджає виснаження фінансових ресурсів українських родин. Переїзд потребує грошей на дорогу, оренду житла, харчування та перші місяці життя до працевлаштування. Новоприбулі до європейських країн дедалі більше мають розраховувати на власні сили, тоді як фінансова подушка багатьох українців стає тоншою або вже повністю зникла.

Людина, яка виїжджає за кордон, не завжди може одразу знайти роботу. Перші один-два, а інколи й три місяці потрібно самостійно оплачувати житло та забезпечувати себе всім необхідним. За таких умов частина громадян шукатиме можливість переїхати в межах України, не розриваючи зв’язків із роботою, житлом і близькими.

Мотивація української міграції також докорінно змінилася. До 2022 року переважала трудова модель: люди їхали на певний період, заробляли гроші й поверталися. За словами Воскобойника, трудові мігранти щороку переказували або привозили в Україну до 15 млрд доларів. Ці гроші підтримували родини, внутрішнє споживання та українську економіку.

Після початку повномасштабної війни головним мотивом стала безпека — прагнення вивезти дітей і літніх батьків якомога далі від бойових дій та постійної загрози обстрілів. Водночас переїзд до Європи не гарантує швидкого професійного старту.

«У жодній країні не буде легкого та комфортного пошуку роботи», — підкреслює Василь Воскобойник.

Незнання мови, складність підтвердження кваліфікації та потреба негайно заробляти часто змушують людей із вищою освітою погоджуватися на просту фізичну роботу. Дефіцит працівників існує в Польщі, Чехії, Німеччині та інших європейських країнах, але найкращі перспективи матимуть ті, хто готовий вивчати мову, соціалізуватися, підтверджувати фах або здобувати нову кваліфікацію.

Різниця між життям за кордоном і можливістю реалізувати себе вдома пояснює повернення частини українців навіть під час війни. В Україні у багатьох залишилися житло, робота, бізнес, професійне середовище та близькі люди. Тут вони можуть працювати за своєю кваліфікацією, отримувати вищий дохід і займатися справою, яку справді люблять.

Після завершення бойових дій насамперед повертатимуться ті, хто має до чого повертатися: власне житло, роботу, бізнес та економічні перспективи. Тому політика повернення має починатися не після війни, а вже зараз.

Держава повинна підтримувати постійний зв’язок з українцями за кордоном, щоб вони не відчували, що про них забули. Водночас очікувати повернення всіх громадян нереалістично. Україні потрібна довгострокова програма взаємодії з діаспорою, яка працюватиме не лише з нинішніми мігрантами, а й з їхніми дітьми та онуками.

Збереження людей особливо важливе для українського ринку праці. Нестача працівників уже стала не тимчасовою проблемою, а довгостроковою реальністю. Населення скорочується і старіє, люди виходять із ринку праці, а молодших поколінь недостатньо, щоб повністю їх замінити.

Частково пом’якшити дефіцит можна завдяки залученню жінок, які не працюють через догляд за дітьми або літніми батьками, людей з інвалідністю, автоматизації, роботизації, штучному інтелекту та продуманому залученню іноземних працівників. Проте жоден із цих інструментів окремо не стане чарівною пігулкою.

Тому зимову міграцію не варто зводити лише до кількості людей, які виїдуть за кордон. Не менш важливо, скільки громадян будуть змушені залишити свої міста, втратять роботу або відмовляться від планів повернення. Відповідь держави має поєднувати енергетичну стійкість, тимчасове житло, підтримку зайнятості, допомогу родинам і постійний зв’язок з українцями за кордоном.

Головне завдання — берегти кожного українця і створювати умови, за яких центром його життєвих інтересів залишатиметься Україна.