Інвестиції без людей не працюють: три сценарії для українського бізнесу

Після завершення війни Україні будуть потрібні не лише кошти, технології та будівельна техніка. Для реалізації інвестиційних проєктів необхідні працівники, а саме їх може виявитися недостатньо. Без людей навіть найбільші інвестиції не перетворяться на відбудовані будинки, дороги та підприємства.

Розраховувати лише на повернення українців з-за кордону не варто. Частина громадян залишиться в інших країнах, а частина молоді після отримання освіти також може виїхати. Після відкриття кордонів Україна здатна зіткнутися з новою хвилею трудової міграції. Водночас найбільша потреба у працівниках виникне саме тоді, коли розпочнеться масштабна відбудова.

На думку Василя Воскобойника, президента Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голови ГО «Офіс міграційної політики», особливо гостро нестача людей відчуватиметься в будівництві. Іноземний інвестор може принести капітал, обладнання та готовий проєкт, але Україна повинна забезпечити його реалізацію робочими руками.

Якщо працівників немає, бізнес матиме три основні варіанти. Перший — скоротити виробництво, будівництво або надання послуг до наявної кількості людей. Другий — закрити діяльність в Україні та перенести її до країни, де працівників достатньо. Третій — точково запросити людей з інших держав для виконання конкретних робіт.

Поширена відповідь на кадрову проблему — підвищити зарплати. Проте цей інструмент має обмеження. Українські підприємства не завжди можуть пропонувати оплату на рівні Польщі або Німеччини, оскільки працюють у слабшій економіці. Крім того, зростання зарплат без підвищення продуктивності може зробити виробництво збитковим.

«Ми можемо підвищувати заробітну плату, але це не згенерує нам людину. Вона не з’явиться з повітря», — пояснює Василь Воскобойник.

Залучення іноземних працівників не повинно бути масовим або неконтрольованим. Йдеться про обмежену кількість людей для конкретних підприємств, галузей і територій, де внутрішніх трудових ресурсів справді недостатньо. Їхня праця дозволить компаніям реалізовувати проєкти, створювати додану вартість і сплачувати податки, з яких фінансуються пенсії та соціальні виплати.

Водночас сама згадка про іноземних працівників викликає в українському суспільстві гостру реакцію. Це виглядає суперечливо, адже українці десятиліттями працюють у Польщі, Німеччині, Чехії та інших країнах. Там їх також звинувачують у конкуренції за робочі місця, навантаженні на школи та отриманні соціальної допомоги.

Причина занепокоєння полягає не лише в ставленні до людей іншого походження. Громадяни хочуть знати, хто приїжджатиме, навіщо ці працівники потрібні та як держава контролюватиме їхнє перебування. За цими запитаннями стоїть значно глибша проблема — недовіра до влади та побоювання, що правила можна буде обійти.

Україні не потрібно переконувати суспільство безумовно підтримувати залучення іноземців. Держава має запропонувати прозорі правила й чітко пояснити економічну потребу. Критерієм повинно бути не походження людини, а її поведінка: офіційна робота, сплата податків, дотримання законів і повага до української мови.

Вибір для бізнесу буде практичним: скорочувати діяльність, залишати країну або знаходити працівників. Завдання держави — зробити третій варіант контрольованим і безпечним, не допустивши порушення прав українських працівників та появи некерованих процесів.