Україну зможуть відбудувати виключно українці

Український ринок праці опинився в парадоксальній ситуації. Роботодавці дедалі частіше скаржаться на гострий дефіцит кадрів, але водночас люди віком 40–45 років і старші нерідко отримують відмови через свій вік. У країні бракує працівників, однак значна частина наявного трудового потенціалу залишається невикористаною.

«Прояви ейджизму ще існують у нашій країні. Хоча я думаю, що поступово ця ситуація буде змінюватися. Коли молоді ставатиме все менше, роботодавцям доведеться залучати людей до роботи незалежно від їхнього віку», — зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики».

Ще одна причина парадоксу полягає у невідповідності між потребами підприємств і можливостями людей, які шукають роботу. «У нас структурне безробіття. Тобто пропозиція з боку працівників не відповідає вимогам роботодавців. Якщо зараз потрібні будівельники, а люди хочуть працювати в офісах, вони залишаються без роботи», — пояснює експерт.

Одним із головних рішень має стати професійне перенавчання. Людям необхідно допомагати опановувати спеціальності, на які вже існує реальний попит, правильно складати резюме та готуватися до співбесід. Особливо важливо забезпечити такі можливості для працівників віком 45 і 50+, які мають досвід, але потребують оновлення професійних навичок.

Саме по собі підвищення пенсійного віку кадрової проблеми не розв’яже. Якщо підприємствам потрібні будівельники, водії, інженери або представники інших дефіцитних професій, формальне продовження працездатного віку не забезпечить їх необхідними фахівцями. Наявність пенсії й сьогодні не забороняє людині працювати, тому головним завданням має бути не зміна вікової межі, а створення реальних можливостей для працевлаштування.

За словами Василя Воскобойника, внутрішній резерв робочої сили України може становити від чотирьох до семи мільйонів людей. Йдеться про громадян старшого віку, людей з інвалідністю, ветеранів, молодь та економічно неактивне населення. Необхідно також прибирати штучний поділ професій на чоловічі й жіночі, автоматизувати виробництво та підвищувати мобільність працівників між регіонами.

Окремим завданням залишається повернення українців з-за кордону. Ця робота не може завершитися протягом першого року після закінчення бойових дій. Україна має роками підтримувати зв’язок із людьми, які виїхали, а також з їхніми дітьми й онуками, створюючи для них можливості жити, працювати та будувати майбутнє на батьківщині.

Лише після використання внутрішніх резервів, розвитку мобільності та реалізації політики повернення Україна може точково й контрольовано залучати іноземних працівників. «Трудові мігранти не будуть чарівною паличкою, котра змінить ситуацію на краще. Вони не зможуть закрити всі прогалини на ринку праці. Моє тверде переконання: Україну зможуть відбудувати виключно українці», — підсумовує Василь Воскобойник.