Чотириденний робочий тиждень: хто заплатить за додатковий вихідний?

Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики»

Ідея скоротити робочий тиждень із 40 до 32 годин, зберігши працівникам повну зарплату, звучить привабливо. Люди отримають більше часу для відпочинку і родини, менше страждатимуть від професійного вигорання та, ймовірно, працюватимуть продуктивніше. Однак між привабливою ідеєю та її реалізацією є головне питання: за чий рахунок буде оплачено додатковий вихідний?

Якщо людина отримуватиме ту саму зарплату за 32 години замість 40, вартість однієї години її праці зросте на 25%. Щоб підприємство не втратило доходи, продуктивність працівника має зрости приблизно на стільки ж. В окремих сферах це можливо. Наприклад, в IT, креативних індустріях, консалтингу або проєктній роботі результат не завжди залежить від кількості годин, проведених на робочому місці. Працівники можуть ефективніше організувати процеси й виконати за чотири дні те, що раніше робили за п’ять.

Проте значна частина економіки працює за іншою логікою. Неможливо за 32 години перевезти стільки ж пасажирів, обслужити стільки ж покупців, відремонтувати стільки ж енергетичних об’єктів або виготовити той самий обсяг продукції без автоматизації, зміни технологій чи залучення додаткових людей. У такому разі підприємству доведеться збільшувати штат, підвищувати ціни або скорочувати виробництво.

Для України ця проблема особливо гостра. Уже зараз три чверті опитаних компаній називають нестачу кваліфікованих працівників і мобілізацію одним із головних обмежень своєї діяльності. Бізнесу бракує інженерів, водіїв, будівельників, енергетиків, медичних працівників і представників робітничих професій. За таких умов загальне скорочення робочого часу лише збільшить кадровий дефіцит.

Крім того, не можна ігнорувати умови війни. Українці справді виснажені нічними обстрілами, тривогами, перебоями зі світлом і постійним стресом. Тому роботодавці мають шукати можливості для гнучких графіків, додаткового відпочинку, психологічної підтримки та кращої організації праці. Але універсальне переведення всієї економіки на 32-годинний тиждень цієї проблеми не розв’яже.

У світі немає єдиної моделі чотириденного тижня. Десь працівники працюють 32 години, десь — чотири дні по десять годин, а в окремих компаніях отримують один додатковий вихідний раз на два тижні. Тому Україні варто не копіювати красиве гасло, а перевіряти різні підходи в межах добровільних пілотних проєктів.

Чотириденний робочий тиждень може стати ефективною моделлю для окремих компаній і професій. Але перетворювати його на обов’язкове правило для всієї економіки, особливо під час війни та гострого дефіциту працівників, передчасно. Спочатку потрібно відповісти на просте запитання: хто виконає незроблену роботу і хто за це заплатить?