Не всі українці повернуться. Але Україна ще може виграти боротьбу за мільйони своїх громадян

Питання повернення українців з-за кордону вже сьогодні стало одним із ключових для майбутнього країни. Від того, скільки людей повернуться після завершення війни, залежатимуть темпи відбудови економіки, стан ринку праці, демографічна ситуація та перспективи розвитку держави загалом.

Однак головною помилкою є спроба розглядати всіх українців за кордоном як одну групу.

На думку Василя Воскобойника, президента Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голови ГО «Офіс міграційної політики», сьогодні можна виділити щонайменше три різні категорії українців, які перебувають у країнах Європи.

Перша група — це люди, які за роки війни вже інтегрувалися в нові суспільства. Вони вивчили мову, знайшли роботу, почали будувати кар’єру, відкрили власну справу або пов’язали майбутнє своїх дітей з новою країною проживання.

«Центр тяжіння їхнього життя вже знаходиться за кордоном. І, найімовірніше, саме там вони й залишаться», — зазначає Василь Воскобойник.

Друга група складається з тих, хто зберіг міцний зв’язок з Україною. Це люди, які мають тут житло, бізнес, роботу або родину. Багато хто з них працює в Європі не за спеціальністю та сприймає перебування за кордоном як вимушений тимчасовий етап.

Для цієї категорії головним стримуючим фактором залишається безпека.

«Це люди, які повернуться першими після завершення війни. Вони чекають насамперед на зрозумілу безпекову ситуацію», — переконаний експерт.

Саме ця група, на його думку, може почати масово повертатися протягом першого року або півтора року після завершення бойових дій.

Проте найбільший інтерес становить третя група. Це люди, які досі не визначилися зі своїм майбутнім.

Частина з них не змогла повністю інтегруватися за кордоном. Інші мають житло чи родину в Україні, але поки що не бачать достатньо причин для повернення. Вони уважно спостерігають за подіями і фактично відкладають остаточне рішення.

Саме ця категорія може стати головним резервом для майбутнього повернення українців.

На думку Василя Воскобойника, державна політика повинна бути спрямована насамперед на цю групу. Але дуже важливо уникнути іншої помилки — створення спеціальних привілеїв виключно для тих, хто перебував за кордоном.

«Ми повинні створювати такі самі умови і для українців, які весь цей час залишалися в Україні. Інакше можемо отримати нову лінію суспільного розколу», — наголошує він.

Саме тому політика повернення повинна бути частиною загальної політики розвитку країни, а не окремою програмою для біженців.

Сьогодні часто можна почути заклики створити спеціальні стимули для повернення українців. Проте експерт переконаний, що головне завдання полягає не в пошуку окремих бонусів, а в усуненні причин, через які люди не поспішають повертатися.

Україна продовжує жити в умовах війни. Значна частина економіки постраждала від бойових дій. Соціальна сфера значною мірою підтримується міжнародними партнерами. Тому очікувати швидкого створення ідеальних умов було б нереалістично.

Втім це не означає, що країна не повинна діяти вже зараз.

На думку Василя Воскобойника, існують три ключові фактори, які визначатимуть рішення людей про повернення.

Перший — житло. Людина повинна розуміти, де житиме після повернення.

Другий — робота. Без стабільного доходу повернення для багатьох сімей буде надто ризикованим кроком.

Третій — прогнозоване майбутнє. Люди повинні бачити перспективу для себе та своїх дітей.

Саме над цими трьома напрямами, переконаний експерт, Україна повинна працювати вже сьогодні.

Адже боротьба за українців після війни буде відбуватися не лише між Україною та країнами Європейського Союзу. Насамперед це буде боротьба за довіру людей до власного майбутнього. І переможе той, хто зможе запропонувати це майбутнє найбільш переконливо.