Європа допомагає Україні сьогодні, але завтра стане нашим конкурентом за українців

В Європейському Союзі починають готуватись до  можливої зміни правил тимчасового захисту для українських чоловіків призовного віку. Поки що йдеться лише про політичні дискусії, однак сама поява таких пропозицій свідчить про важливу тенденцію: питання українських біженців поступово переходить із гуманітарної площини в економічну та політичну.

Як зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики», сьогодні немає жодного остаточного рішення щодо обмеження тимчасового захисту. Більше того, навіть якщо такі зміни будуть ухвалені, вони навряд чи набудуть чинності раніше перегляду загального механізму тимчасового захисту після березня 2027 року.

Водночас сама дискусія є дуже показовою. Вона демонструє, що європейські країни дедалі уважніше оцінюють наслідки тривалого перебування мільйонів українців на своїй території. З одного боку, держави ЄС підтримують Україну у боротьбі проти російської агресії. З іншого боку, вони також змушені враховувати власні економічні та соціальні інтереси.

Часто можна почути думку, що обмеження тимчасового захисту автоматично призведе до масового повернення українців додому. Насправді ситуація значно складніша.

За словами Василя Воскобойника, навіть у разі зміни правил ніхто не буде вимагати від людей залишити територію Європейського Союзу вже наступного дня. Як правило, у подібних випадках передбачаються перехідні періоди тривалістю в кілька місяців, протягом яких люди можуть врегулювати свій статус.

Крім того, більшість країн запропонують альтернативні правові механізми для подальшого перебування. Це можуть бути дозволи на роботу, програми для кваліфікованих спеціалістів, навчання, возз’єднання сім’ї або інші легальні підстави для проживання.

Саме тому втрата тимчасового захисту не означає автоматичного повернення в Україну. Частина людей залишиться працювати в Європі на інших підставах. Частина шукатиме можливості переїзду до інших країн. І лише певна кількість дійсно повернеться додому.

Особливо важливо розуміти, що сама Європа також переживає демографічні зміни. Населення старіє, дефіцит працівників зростає, а конкуренція за робочу силу посилюється. Саме тому багато країн зацікавлені у збереженні українців на своїх ринках праці.

На думку Василя Воскобойника, після завершення війни виникне нова реальність, про яку в Україні поки що говорять недостатньо.

«Усі країни, які сьогодні допомагають Україні перемогти у війні, завтра стануть нашими головними конкурентами за повернення українців», — наголошує він.

І це справді один із головних викликів майбутнього. Україна потребуватиме мільйонів людей для відновлення економіки, будівництва житла та інфраструктури, розвитку освіти, медицини та промисловості. Але ті самі люди будуть потрібні і європейським країнам.

Саме тому питання повернення українців не можна розглядати лише через призму міграційних обмежень. Люди повертаються не через заборони, а через можливості. Вони повертаються тоді, коли бачать безпеку, перспективу працевлаштування, гідний рівень життя та зрозумілі правила гри.

Сьогоднішні дискусії в ЄС щодо тимчасового захисту є важливими не стільки через можливі юридичні наслідки, скільки через сигнал, який вони подають Україні. Світ уже готується до післявоєнної конкуренції за людський капітал.

І в цій конкуренції переможе не той, хто створить більше обмежень, а той, хто запропонує людям краще майбутнє.