Україні починає бракувати найціннішого ресурсу — людей
Україна поступово входить у період, коли головним обмеженням для розвитку економіки стають не гроші, а люди. Про це під час ефіру, присвяченого ситуації на ринку праці, заявив Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та голова ГО «Офіс міграційної політики».
За його словами, сьогодні країна опинилася в ситуації високої невизначеності. Ми не знаємо точної кількості населення, яке перебуває в Україні, не можемо прогнозувати, скільки громадян повернеться після завершення війни, скільки людей залишиться за кордоном і які ресурси будуть спрямовані на відбудову держави. Проте вже зараз очевидно: дефіцит робочої сили стає одним із головних викликів для економіки.
Воскобойник позитивно оцінює намір держави планувати потреби ринку праці на роки вперед та коригувати систему освіти відповідно до майбутніх потреб економіки. Водночас він наголошує, що самого планування недостатньо.
«Ми можемо порахувати, скільки нам потрібно зварювальників, водіїв, електриків чи будівельників. Але цього замало. Потрібно ще переконати молодь обирати ці професії та змінити ставлення суспільства до робітничої праці», — зазначає експерт.
Протягом багатьох років українське суспільство орієнтувало дітей на офісну роботу, юридичні та економічні спеціальності. Сьогодні ж ринок праці дедалі більше потребує людей, які створюють реальний продукт, забезпечують роботу підприємств, транспорту, енергетики та будівництва. При цьому молодь часто формує свої уявлення про успіх під впливом соціальних мереж, де популярність і швидкі заробітки виглядають значно привабливішими за професійну освіту.
На думку Воскобойника, Україні потрібна масштабна профорієнтаційна робота зі школярами та їхніми батьками. Люди мають розуміти, які професії будуть затребувані через п’ять або десять років і які можливості вони відкриватимуть.
Водночас проблема виходить далеко за межі робітничих спеціальностей. Дефіцит кадрів дедалі сильніше відчувається у високотехнологічних галузях, медицині, освіті та науці.
«Ми говоримо не лише про слюсарів чи водіїв. Нам не вистачає інженерів, лікарів, викладачів, науковців. І цих людей ми не зможемо просто запросити з-за кордону, тому що висококваліфіковані спеціалісти обиратимуть країни з вищими зарплатами та кращими умовами життя», — підкреслює він.
Особливе занепокоєння викликає стан української науки. За словами експерта, в системі Національної академії наук України науковими дослідженнями займається близько 13 тисяч людей. Для країни з населенням у десятки мільйонів це надзвичайно мало. Втрата навіть частини цих фахівців може мати серйозні наслідки для інтелектуального потенціалу держави.
Не менш складною є ситуація у вищій освіті. Уже зараз багато університетів стикаються зі старінням викладацького складу, а молоді спеціалісти не поспішають будувати академічну кар’єру через низький рівень оплати праці.
На думку Воскобойника, саме зарплати є одним із найкращих індикаторів справжнього ставлення держави до науки та освіти. Коли людина після багаторічного навчання приходить працювати до наукової установи і отримує заробітну плату, яка ледве дозволяє виживати, важко очікувати, що молодь буде масово обирати такий шлях.
Часто як універсальне рішення кадрової кризи пропонується підвищення заробітних плат. Однак експерт наголошує, що цей інструмент має свої межі. Будь-який роботодавець працює в умовах економічних обмежень. Підвищення зарплат автоматично впливає на собівартість продукції та конкурентоспроможність бізнесу. Але навіть значне зростання зарплат не вирішить проблему повністю, якщо людей фізично не вистачає.
Серед головних причин кадрового дефіциту він називає демографічний спад, масовий виїзд українців за кордон, внутрішню міграцію населення та наслідки війни.
Саме тому останнім часом все частіше лунають дискусії щодо залучення трудових мігрантів з інших країн. Воскобойник вважає, що такий інструмент може бути корисним, але лише як допоміжний.
«Навіть якщо Україні до 2035 року буде потрібно додатково 4,5 мільйона працівників, ми не зможемо закрити цю потребу лише за рахунок іноземців. Головним резервом залишаються українці», — зазначає він.
На його думку, першочерговими завданнями держави мають бути максимальне залучення до ринку праці жінок, людей з інвалідністю, громадян старшого віку та створення умов для повернення українців з-за кордону. Іноземні працівники можуть доповнювати ринок праці в окремих галузях, але не здатні стати основою економіки.
«Ми повинні орієнтуватися насамперед на українця. Саме українці мають бути головною рушійною силою відбудови країни», — підсумовує Василь Воскобойник.
Кадровий дефіцит уже перестав бути проблемою окремих підприємств. Сьогодні це питання економічної стійкості, конкурентоспроможності та майбутнього України. І чим швидше держава та суспільство усвідомлять масштаб цього виклику, тим більше шансів матиме країна успішно пройти через нього.