Україна втрачає людей швидше, ніж встигає відновлюватися

Україна сьогодні переживає не одну кризу. Війна залишається головним викликом для держави, але за нею дедалі виразніше проглядається інша проблема, яка може визначати майбутнє країни десятиліттями. Йдеться про демографію.

Щороку населення України скорочується приблизно на 320 тисяч осіб. Це співмірно з населенням великого обласного центру. І навіть якщо після завершення війни частина громадян повернеться додому, сам по собі цей процес не здатен повністю вирішити проблему дефіциту людей.

На думку Василя Воскобойника, головною причиною більшості нинішніх проблем залишається війна. Саме вона призвела до руйнування значної частини економіки, масового переміщення людей, різкого падіння народжуваності та загострення кадрового дефіциту практично в усіх сферах життя країни.

Особливо гостро ситуація відчувається на ринку праці. Якщо до повномасштабного вторгнення Україна мала надлишок робочої сили і мільйони громадян шукали роботу за кордоном, то сьогодні країна перейшла в абсолютно нову реальність. Тепер працівників бракує практично скрізь.

Будівельна галузь повідомляє про нестачу десятків і навіть сотень тисяч працівників. Бракує енергетиків, водіїв, сантехніків, слюсарів, працівників сільського господарства. Не менш гострою є ситуація у медицині та освіті. Лікарні шукають лікарів і медичних сестер, школи — вчителів, а роботодавці дедалі частіше конкурують між собою за кожного кваліфікованого працівника.

У цих умовах часто виникає питання: де брати людей?

Першою і головною відповіддю залишається повернення українців. За різними оцінками, сьогодні в країнах Європи перебувають близько шести мільйонів громадян України. Якщо повернеться хоча б третина з них, це означатиме майже два мільйони додаткових працівників, які знають мову, культуру, мають професійні навички та здатні швидко інтегруватися в економічне життя країни. Саме тому повернення українців є найбільш реалістичним і найефективнішим резервом для майбутнього відновлення держави.

Однак навіть цього може виявитися недостатньо. Тому паралельно необхідно активніше використовувати внутрішні резерви. Йдеться про залучення до ринку праці людей старшого віку, жінок у професіях, які традиційно вважалися чоловічими, а також створення умов для працевлаштування людей з інвалідністю. Лише після використання цих можливостей можна буде серйозно говорити про додаткове залучення іноземних працівників.

Водночас розмови про масовий наплив мігрантів до України сьогодні не відповідають реальності. Статистика свідчить про протилежне. Якщо у 2021 році було видано близько 22 тисяч дозволів на працевлаштування іноземців, то у 2025 році — лише 9500. За перший квартал 2026 року таких дозволів було видано менше тисячі. Це свідчить про те, що інтерес до роботи в Україні залишається обмеженим через війну та безпекові ризики.

Окремою темою залишається народжуваність. За словами експертів, нинішній рівень народжуваності є критично низьким. Саме тому після завершення війни Україна буде змушена серйозно переглядати політику підтримки сімей. Йдеться не лише про прямі виплати, а й про житло, доступну інфраструктуру, дитячі садки, медицину та впевненість молодих батьків у завтрашньому дні.

Зрештою, демографія — це не лише статистика. Це питання того, чи буде кому працювати на підприємствах, навчати дітей у школах, лікувати людей у лікарнях та відбудовувати країну після війни.

Саме тому головне питання для України сьогодні звучить дуже просто: як створити країну, в якій люди захочуть залишатися, повертатися і народжувати дітей. Від відповіді на це питання значною мірою залежить майбутнє держави у XXI столітті.