Не мігранти, а нестача людей: про що насправді повинна говорити Україна

Останні місяці тема трудових мігрантів перетворилася на одну з найбільш емоційних в українському суспільстві. Соціальні мережі переповнені тривожними повідомленнями про нібито масове завезення іноземців, які скоро займуть українські робочі місця. Проте реальність виявляється значно складнішою і водночас значно тривожнішою.

Справжня проблема України сьогодні полягає не в надлишку іноземців, а в гострій нестачі власних працівників. Роботодавці вже кілька років поспіль стикаються з дефіцитом кадрів. Особливо гостро бракує зварювальників, сантехніків, слюсарів, будівельників, водіїв та представників багатьох інших робітничих професій. Заробітні плати зростають, але навіть це не завжди допомагає знайти людей.

При цьому цифри щодо іноземців в Україні виглядають зовсім не так, як їх часто подають у соціальних мережах. За даними, які наводяться в інтерв’ю, у 2024 році було видано близько 6500 дозволів на працевлаштування іноземців, а значна частина з них взагалі була анульована. У 2025 році дозволів стало більше — близько 9500, але й тут тисячі були відкликані роботодавцями або не завершилися реальним працевлаштуванням. Станом на початок 2026 року в Україні працювало приблизно 11 тисяч іноземних працівників. Для країни з населенням у десятки мільйонів це статистично майже непомітна величина.

Причина проста. Поки триває війна, Україна не є привабливою країною для масової трудової міграції. Іноземці так само оцінюють ризики, рівень зарплат, безпекову ситуацію та можливості для життя. Отримати дозвіл на роботу ще не означає переїхати. Багато хто відмовляється від цієї ідеї вже на етапі оформлення документів або після знайомства з реаліями воєнної країни.

Однак ситуація може кардинально змінитися після завершення війни. Україна потребуватиме величезної кількості працівників для відбудови житла, доріг, мостів, підприємств та інфраструктури. Водночас частина українців залишатиметься за кордоном, а демографічна криза продовжить скорочувати чисельність населення. У таких умовах питання залучення додаткових робочих рук неминуче постане на порядку денному.

Саме тому суспільству потрібно вже зараз чесно говорити про майбутні виклики. Не через страхи та чутки, а через факти. Якщо країна хоче швидко відновлюватися, їй потрібні люди. Якщо людей не вистачає, необхідно шукати рішення. Одним із них може бути контрольоване залучення іноземних працівників на конкретні проєкти та в конкретні галузі.

Водночас будь-яка міграційна політика повинна будуватися навколо головного пріоритету — повернення українців. Саме громадяни України залишаються найбільш цінним ресурсом для держави. Але потрібно бути реалістами: навіть за найоптимістичніших сценаріїв повернення не відбудеться миттєво і не вирішить усіх кадрових проблем.

Україна входить у період, коли боротьба за людей стає не менш важливою, ніж боротьба за інвестиції чи технології. І чим раніше суспільство почне говорити про це спокійно та відповідально, тим більше шансів, що країна зможе успішно пройти через майбутні виклики.

Якщо використати простий образ, то український садок може залишатися красивим лише тоді, коли є кому доглядати дерева, ремонтувати будинок і працювати на своїй землі. Саме тому головна розмова сьогодні має бути не про страх перед мігрантами, а про те, як забезпечити Україну людьми, які будуть її розвивати та відбудовувати