Український бізнес сьогодні змушений працювати в умовах жорсткого дефіциту кадрів, але при цьому не будує ілюзій щодо швидкого повернення громадян з-за кордону. Реальність така, що повернення — це довготривалий процес, який залежить від багатьох факторів, і роботодавці вже адаптуються до цієї нової ситуації. Саме таку позицію висловив Дмитро Дегтяр — співзасновник HRD Club Ukraine, під час експертного обговорення.
Захід відбувся у межах серії публічних та експертних обговорень, які проводять Інститут демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та ГО «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Серія спрямована на підготовку та доопрацювання Стратегії державної міграційної політики України до 2035 року.
За його словами, бізнес чітко розуміє, за кого саме йде конкуренція. Йдеться передусім про молодь і людей працездатного віку, яких економіка вже частково втратила. «Великої кількості і надій на це ніхто не покладає», — зазначив він, підкреслюючи, що очікування масового повернення наразі виглядають нереалістичними.
Водночас роботодавці не припиняють боротьбу за працівників і шукають нові інструменти. Вони активно інвестують у навчання, стажування, дуальну освіту та створюють можливості для професійного розвитку. Особливий акцент робиться на молоді, як на ключовому ресурсі для майбутнього економіки.
Однак ключовим обмеженням залишається рівень доходів. За словами Дегтяра, навіть за бажання бізнес не завжди може підвищувати зарплати до рівня, який дозволяє конкурувати з країнами ЄС. Це пов’язано з податковим навантаженням і загальними економічними умовами.
Попри це, український бізнес демонструє здатність адаптуватися. Навіть в умовах війни компанії продовжують розвиватися, створювати робочі місця і шукати нові підходи до роботи з персоналом. Гнучкість, швидкість змін і здатність до навчання стають ключовими конкурентними перевагами.
«Ми не сидимо на місці… ми стараємося в цьому хаосі виживати», — підкреслив він, описуючи реальний стан бізнес-середовища. Саме ця здатність працювати в умовах невизначеності, за його словами, формує унікальну модель розвитку, яка відрізняє Україну від більш стабільних, але менш гнучких економік.
Водночас бізнес дедалі більше орієнтується на внутрішні ресурси. Йдеться про працевлаштування ветеранів, людей з інвалідністю, молодих батьків, а також створення умов для поєднання роботи і сімейного життя. Це дозволяє частково компенсувати дефіцит кадрів.
У підсумку стає очевидним: роботодавці не чекають ідеальних умов, а діють уже зараз, використовуючи ті можливості, які є. І саме ця активна позиція бізнесу може стати важливим фактором у формуванні нової економіки.
Однак без системної підтримки держави і реального покращення умов життя повернення українців залишатиметься обмеженим процесом. Тому ключовим завданням залишається створення спільної стратегії, де бізнес і держава працюють у тісній взаємодії