Контроль без покарання: яку роль має держава у новій міграційній політиці

Питання міграції в Україні дедалі частіше переходить із соціальної площини в економічну. Водночас разом із потребою залучення робочої сили виникає інше ключове питання — якою має бути роль держави у регулюванні ринку праці, щоб уникнути тіньових схем і водночас не задушити його розвиток.

Саме на цьому акцентував увагу Голова Державної служби України з питань праці Ігор Дегнера під час круглого столу «Людський капітал і майбутнє України: презентація проєкту Стратегії державної міграційної політики до 2035 року».

Організаторами заходу виступили: Інститут демографії та дослідження якості життя імені Михайла Птухи НАН України, Асоціація «Всеукраїнська Асоціація компаній з міжнародного працевлаштування» та громадська організація «Офіс міграційної політики» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Ставлення до контролюючих органів в Україні традиційно насторожене. Бізнес часто сприймає їх як інструмент тиску, а громадяни — як додатковий ризик обмежень. У контексті міграції ці побоювання лише посилюються.

Втім, як наголосив Ігор Дегнера, сам підхід до державного контролю потребує переосмислення.

«Державний контроль — це є невід’ємна частина державної політики. Але головна ідея контролю — не покарання, а забезпечення того, щоб усі сторони дотримувалися законодавства», — зазначив він.

За його словами, ефективний контроль не обмежується перевірками. Йдеться про створення системи, в якій і працівники, і роботодавці чітко розуміють свої права та обов’язки, а держава забезпечує виконання встановлених правил.

У своєму виступі Ігор Дегнера звернув увагу на те, що ризики, пов’язані з нелегальною зайнятістю, не є гіпотетичними — вони вже присутні.

Навіть за умов суттєвих обмежень щодо проведення перевірок Державна служба з питань праці фіксує випадки роботи без оформлення, а також ситуації, які мають ознаки примусової праці та торгівлі людьми.

«Ми навіть в умовах обмежених заходів контролю виявляємо працівників, які працюють без оформлення, а також факти потрапляння в ситуації примусової праці і торгівлі людьми», — підкреслив він.

Це свідчить про те, що розширення ринку праці, зокрема через імміграцію, без належного регулювання може призвести до масштабування вже існуючих проблем.

Окрему увагу було приділено питанню залучення іноземних працівників. За словами Ігоря Дегнери, сама поява такого ресурсу на ринку праці автоматично створює нові вимоги до державних інституцій.

Йдеться про здатність забезпечити доступність інформації про трудові права, ефективну комунікацію та реальний захист працівників незалежно від їх походження. Важливим фактором також є спроможність державних органів оперативно реагувати на звернення та розуміти специфіку таких випадків.

Окремо він наголосив на питанні безпеки праці, яке в контексті імміграції набуває особливого значення.

«Якщо ми говоримо про працівників-мігрантів, то вони здебільшого будуть залучатися до робіт з підвищеною небезпекою, і тут питання безпеки праці постає в зовсім іншому куті», — зазначив Ігор Дегнера.

У виступі також прозвучала важлива теза щодо повернення українців. Значна частина громадян, які працюють за кордоном, уже адаптувалася до європейських стандартів трудових відносин, зокрема в частині безпеки праці.

Це означає, що для їх повернення недостатньо лише економічних стимулів. Україна має запропонувати конкурентні умови праці, які відповідатимуть очікуванням людей.

«Ми повинні бути конкурентноспроможними, в тому числі в частині культури трудових відносин і безпеки праці», — підкреслив Ігор Дегнера.

Ключовий висновок виступу полягає в необхідності збереження балансу. Україна не зможе обійтися без залучення додаткової робочої сили, але цей процес потребує чітких і зрозумілих правил.

За відсутності таких правил зростає ризик тінізації ринку праці, зниження стандартів і появи соціальної напруги. Саме тому роль держави полягає у формуванні системи, яка одночасно забезпечує розвиток економіки та захист працівників.

Обговорення показало, що державний контроль у новій міграційній політиці має відігравати значно ширшу роль, ніж просто функція нагляду. Йдеться про створення умов, за яких ринок праці працює прозоро, передбачувано і безпечним чином для всіх його учасників.

У цьому контексті контроль стає не інструментом тиску, а елементом системи, що забезпечує довіру, стабільність і розвиток.