Кадровий голод і міграція: чому відбудова України впирається в людей

Україна входить у фазу відбудови з глибокою демографічною та кадровою кризою. Точних даних про кількість населення держава досі не має: перепису не проводили з 2001 року, а отже всі цифри — оціночні. Саме цим пояснюється різниця між показниками у 8,5 та 11 мільйонів українців за кордоном.

«Ми реально зможемо зрозуміти, скільки людей проживає в Україні, хто виїхав і хто залишився на окупованих територіях, лише після завершення війни і проведення повноцінного перепису населення», — наголошує Василь Воскобойник, голова ГО «Офіс міграційної політики» та президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.

Поки що держава та науковці намагаються отримати приблизну картину — зокрема через аналіз користування мобільним зв’язком та інтернетом. Це не дає точної цифри, але дозволяє зменшити похибку в мільйони людей.

Втім, ринок праці реагує вже сьогодні. За оцінками бізнесу, близько 75% компаній не можуть закрити вакансії, хоча офіційно рівень безробіття залишається високим.

«У нас є парадокс: з одного боку — безробіття, з іншого — катастрофічна нестача робочих рук. Це називається структурне безробіття, коли кваліфікація людей просто не відповідає потребам ринку», — пояснює експерт

За його словами, працівники великих промислових підприємств, які були змушені переїхати, часто не можуть знайти роботу за фахом у нових регіонах. Водночас економіка гостро потребує будівельників, зварювальників, водіїв, енергетиків, працівників ЖКГ.

«Нам потрібна не точкова, а масова перекваліфікація. Мова йде про сотні тисяч людей, яких потрібно перенавчити під реальні потреби економіки», — зазначає Воскобойник.

Кадровий дефіцит посилюється одразу кількома чинниками: виїзд мільйонів українців за кордон, окупація частини територій, мобілізація та стрімке старіння населення. Щороку Україна втрачає близько 300 тисяч осіб.

Перспективи повернення українців також обмежені. Чим довше триває війна, тим менше людей готові повертатися.

«Кожен день війни зменшує ймовірність повернення. Люди за кордоном навчаються, працюють, інтегруються, їхні діти йдуть до місцевих шкіл і університетів, вони купують житло. Це об’єктивний процес», — констатує експерт

За його оцінкою, повернутися можуть близько 30% українців, тоді як 70% залишаться за кордоном. Навіть оптимістичні прогнози передбачають повернення не більше 100 тисяч осіб на рік.

На цьому тлі зростає і потреба в робочій силі. Ще у 2023 році Мінекономіки оцінювало дефіцит у 4,5 млн працівників, а міжнародні організації вже говорять про 8–9 млн додаткових робочих рук, необхідних для відбудови.

«Якщо ми будемо орієнтуватися лише на внутрішні резерви, нам людей просто не вистачить. Демографічна ситуація в Україні — критична», — наголошує Воскобойник.

У цій реальності держава має відповісти на три ключові питання:

«Перше — як ми будемо повертати українців з-за кордону. Друге — як зменшити нову хвилю трудової міграції після відкриття кордонів. І третє — коли ми зрозуміємо, що навіть цього недостатньо, звідки ми братимемо робочі руки для відбудови країни», — підсумовує він

Окремий фактор — зміна політики країн ЄС. Соціальна підтримка поступово скорочується, а акцент робиться на працевлаштування.

«Аукціон небаченої щедрості закінчується. Якщо люди хочуть залишатися за кордоном — їм доведеться працювати. Інакше вони просто залишаться без підтримки», — зауважує експерт.

Головний висновок очевидний: відбудова України — це не лише кошти й проєкти. Це, передусім, людський капітал. Без системної міграційної та кадрової політики країна ризикує зіткнутися з ситуацією, коли відбудовувати буде просто нікому.