«Міграційна стратегія України: нові орієнтири до 2035 року»
Олексій Позняк – завідувач відділу міграційних досліджень Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України.
Дослідження, присвячене обґрунтуванню основних напрямів удосконалення стратегії державної міграційної політики до 2035 року, було однією з трьох складових проєкту «Міграційна політика України: шляхи вдосконалення», який реалізовувався за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Над проєктом працювали фахівці Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування та нашого Інституту.
Мета дослідження — визначити ключові напрями оновлення міграційної політики України. Ми провели комплексну роботу, що включала аналіз нормативної бази, попередніх досліджень і практик, а також чотири фокус-групові дискусії з експертами з трьох цільових груп: представниками центральних органів виконавчої влади, громадськими діячами, політиками та науковцями. Ми також провели міжсекторальну дискусію щодо можливостей адаптації міжнародного досвіду в Україні.
Участь у дискусіях взяли представники майже всіх ключових органів влади, профспілок, громадських організацій, народні депутати, науковці з Києва, Львова, Ужгорода, Одеси, Черкас, а також українські науковці, які тимчасово перебувають за кордоном — у Польщі, Великій Британії та Німеччині.
Результатом стало усвідомлення: Україні потрібна модернізована стратегія міграційної політики, узгоджена з іншими державними стратегіями. Важливою є не просто наявність документа, а його інтегрованість та орієнтованість на результат.
Серед міжнародних прикладів найбільш актуальними для нас визнано досвід країн Балкан після війни, а також практики Ізраїлю, Казахстану та Греції щодо репатріації. Ми наголошуємо на про-активному підході: чіткому розумінні ролі мігрантів, створенні сприятливого бізнес-середовища та інклюзивних програм зайнятості.
Першочерговим завданням має бути повернення громадян. Стратегія повинна охоплювати і зовнішню, і внутрішню міграцію, зокрема потреби ВПО. Важливо усвідомити, яку модель залучення іноземних мігрантів ми обираємо. Необхідна консолідація суспільства, щоб уникнути напруженості між різними групами населення.
Міжвідомча координація, участь міжнародних партнерів і науковців — ключові умови успіху. Донори важливі не лише через ресурси, а й як джерело знань і практик, які дозволяють нам не повторювати чужих помилок. Окрема проблема — недосконала статистика. Міграційна статистика й до повномасштабної війни була слабшою, ніж статистика зайнятості чи народжуваності.
Як підсумок, ми визначили 12 напрямів удосконалення стратегії, які умовно згрупували в чотири блоки:
- Зовнішня міграція і діаспора:
Це розробка програм повернення, реінтеграції, визнання кваліфікацій, підтримка повернення до навчання, логістика повернення, правовий статус тих, хто залишиться за кордоном, і підтримка партнерств щодо мобільності талантів. - Внутрішня міграція і ВПО:
Інтеграція ВПО в громади, забезпечення житлом (не у вигляді модульних містечок), свобода вибору місця проживання, повернення до попереднього місця за наявності умов. - Іноземна міграція:
Формування системи залучення іноземної робочої сили, інтеграція іноземців, підтримка студентів після навчання, розвиток системи захисту біженців, гармонізація з правом ЄС, протидія міграційним загрозам як складовій гібридної війни. - Інформаційна та наукова політика:
Суспільне розуміння міграції як ресурсу, а не загрози, боротьба з ксенофобією, посилення досліджень та прогнозування міграційних тенденцій для адаптивної політики.
Це не просто стратегія — це дороговказ для держави в умовах відновлення. Ми маємо діяти вчасно, глибоко і з урахуванням реального досвіду та очікувань суспільства.