Лише 31% біженців планують нині повертатися до України, згідно зі свіжим дослідженням Центру економічної стратегії (ЦЕС) на основі соціологічного опитування агенції Info Sapiens. Це песимістичний сценарій, однак про розвиток оптимістичного сценарію нині для України не йдеться, з огляду на перемовини про завершення війни та внутрішню ситуацію в країні.
Ще рік тому, в січні 2024-го, до повернення додому тяжіли 34% біженців, у травні 2023-го — 41%, у грудні 2022-го — 46%. «Люди адаптувалися до життя за кордоном — і воно починає їм подобатись», — говорить Дарія Михайлишина, старша економістка ЦЕС.
Схожі оцінки висловлюють й інші експерти, опитані hromadske. «Якщо мирна угода, котра буде підписана, відповідатиме нашим очікуванням, то в Україну повернуться близько 30% тих українців, котрі зараз перебувають за кордоном, — вважає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування. — Припинення воєнних дій не відбудеться за один день. Україна не зможе одразу взяти й перейти на мирні рейки».
«Раніше я мріяла про 60%, потім про 50%, зараз — дай Боже, щоб третина повернулася. Ситуація неприємна, дуже неприємна, але вона така… Хай там як, але те, що ці люди поїхали з України й залишилися живими, — це дуже добре. Мене в цьому сенсі не підтримують багато наших фахівців, але вищої цінності, ніж людське життя, я не знаю. Ці люди залишилися живими. Їхні діти залишилися живими. Слава Богу», — зазначила у своєму нещодавньому виступі Елла Лібанова, директорка Інституту демографії.
«Я вважаю, що якщо війна припиниться, то хто повернеться масово за перший рік, так це щонайбільше 2 мільйони людей, в основному люди похилого віку. Можливо, діти й ті, хто перебуває в кінці свого міграційного циклу, тобто досяг своїх цілей за кордоном. Міграційний цикл триває, як правило, від 3 до 15 років», — говорить економіст Андрій Гайдуцький, експерт з питань міграції.
Загалом нині у світі налічується 5,2 мільйона українських біженців, що покинули країну з початку повномасштабної війни у 2022 році, за підрахунками ЦЕС. Більшість — 3,9 мільйона — обрали для життя переважно більш розвинуті країни Заходу, а меншість — 1,3 мільйона, — за даними ООН, переїхали жити до росії та Білорусі.
5,2 мільйона — це на 300 тисяч більше, аніж станом на січень 2024-го. Тобто ще 300 тисяч людей виїхали за кордон протягом 2024 року. За даними Національного банку, їх може бути ще більше — 500 тисяч, а у 2025-му ще 200 тисяч покинуть Україну.
«Люди, котрі зараз перебувають за кордоном, хто знайшов собі роботу, хто вивчає мову, хто соціалізується, чиї діти вже навчаються в школах або навіть місцевих вишах за кордоном, уже розглядають своє життя там. Особливо ті, хто виїхав з території, де були воєнні дії. Це люди, в котрих немає житла або взагалі не було власного житла в Україні, і вони жили в орендованих квартирах. Усі ці люди, найімовірніше, таки залишаться там, за кордоном», — говорить Василь Воскобойник, фахівець із закордонного працевлаштування.
Чотири кластери українських біженців
Аналітики ЦЕС на основі вивчення даних виділили чотири основні кластери українських біженців за кордоном. Це «патріоти» (28% від усіх біженців), «квазітрудові мігранти» (25%), «класичні біженці» (22%) та «люди із зони бойових дій» (27%).
«“Патріотичні” біженці переважно не прагнуть інтегруватися в місцеве суспільство», — пояснює економістка Дарія Михайлишина, одна з авторок дослідження. Вони мають міцні зв’язки з Україною, а деякі — 10% від усіх біженців — працюють дистанційно на українському ринку праці. 86% «патріотів» планують все ж повернутися до України.
«“Квазітрудові мігранти” виїхали з України в основному з економічних, а не безпекових причин, скориставшись війною як вікном можливостей. Це подекуди чоловіки, які не хочуть поки повертатися, щоб не підпасти під мобілізацію», — говорить Михайлишина. Лише 13,5% з цієї групи воліють повернутися додому.
Кластер «класичних біженців» складається переважно з жінок із дітьми, котрі виїхали впродовж перших місяців війни, але деякі вже встигли повернутися додому в Україну, щойно безпекова ситуація покращилася. З тих, хто досі перебуває за кордоном, 23% бажають повернутися. Ця група досить непогано інтегрується в закордонні реалії, особливо після влаштування дитини в місцеву школу або виш.
«Люди із зони бойових дій», якщо порівнювати з іншими, більше схильні мріяти та сподіватися на позитив. Вони вірять, що війна може закінчитися з прийнятним для України результатом, а їхні зруйновані міста й селища будуть відновлені. 43% таких біженців планують повернутися до України.
Якщо ж говорити про походження біженців, то 18% з них походять з Києва, 13,8% — з Харківщини, 9,5% — з Донеччини.
«Люди соціалізуються, вибудовують за кордоном власне майбутнє. Докладають достатньо велику кількість зусиль, аби стати там частиною суспільства. Скоро почнеться четвертий рік війни, тому цим людям повертатися назад і знову розпочинати шлях, який вони вже пройшли за кордоном, не дуже хочеться, — пояснює мотивацію залишитися в закордонних країнах Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування. — Що довше йде війна, то менше людей повернеться на батьківщину».
Географія українського розселення
Найбільше українських біженців прийняла Німеччина. За даними Євростату, з 4,2 мільйона українських громадян, які користуються правом тимчасового захисту в країнах Євросоюзу, 1,2 мільйона оселилися в Німеччині, майже мільйон — у Польщі, 385 тисяч — у Чехії. США та Канада прийняли менше ніж 10% біженців з України.
Близько 80% опитаних українців за кордоном вважають, що місцеві громади позитивно до них ставляться. Найкраще ставлення до українських біженців у США, Канаді та Великій Британії.
Утім, майже 30% українців у Польщі не відчувають до себе позитивного ставлення або навіть відчувають негативне. У Чехії таких 25%, у Німеччині — 23%, в Італії — 21%.
hromadske запитало в експерта з питань міграції Андрія Гайдуцького, що робити тим українським біженцям, яким не раді в місцевих громадах за кордоном і яким регулярно вказують на те, що вони приїхали з бідної країни й живуть фактично чужим коштом. «Якщо вам таке кажуть на вулиці, в публічному місці, то, звичайно, ви до цього маєте ставитися прагматично: до вас промовляє людина з невисоким рівнем культури, освіти, на це не потрібно звертати уваги, — говорить експерт. — Звичайно, якщо це вам каже роботодавець, якщо вам це кажуть члени родини — багато українських жінок мають стосунки з європейськими чоловіками, — то, звичайно, тоді вам треба ухвалювати рішення про зміну країни або про повернення на батьківщину».
Суттєво зменшується кількість тих українських біженців, які вважають, що жити в Україні — все ж краще. Якщо в грудні 2022-го близько 70% з них декларували, що їм набагато більше подобається в Україні, то зараз вони розділилися 50% на 50%. Половині вже більше подобається життя за кордоном.
Українські біженці в очах закордонних держорганів
Утім, одна справа — персональний комфорт та дружба з людьми навколо, а інша справа — дружба з державними апаратами та суспільними інститутами різних країн. Загалом українські біженці в Євросоюзі користуються правовим статусом на основі Директиви про тимчасовий захист. Цей статус мав закінчитися в березні 2024-го, однак спершу ЄС продовжив цей термін до березня 2025 року, а згодом — до березня 2026-го. Що буде після цієї дати — українці не знають.
Так, міністр внутрішніх справ Чехії Віт Ракушан заявив, що в разі припинення бойових дій в Україні його країна припинить приймати українських біженців, щоб запобігти новій хвилі міграції. До того ж нинішні українські біженці в Чехії муситимуть легалізуватися на загальних підставах.
Чехія разом із Польщею, яка головує в Раді ЄС до кінця червня, хоче підготувати загальний європейський документ, який врегулює майбутнє українських біженців в Євросоюзі. «Такий план не підготують для вас ані Іспанія, ані Франція, ані будь-яка інша країна, яка зараз не має такої гострої проблеми, як ми», — зазначив Ракушан.
Протягом останнього року в Німеччині на 17% зменшилася кількість українських біженців, забезпечених соціальним житлом. У Польщі — на 5%, в інших країнах — в середньому на 10%.
Якщо говорити про соціальну допомогу для біженців, то в Німеччині вона практично незмінна: 563 євро на місяць для дорослих, 471 євро — для підлітків, 357 євро — для дітей до п’яти років. Окрім цього, Німеччина оплачує українським біженцям житло, медичне страхування та навчання.
У Польщі українці можуть отримати номер PESEL UKR, який надає право легального перебування та отримання соціальних благ на території Польщі — можливість користуватися державними сервісами, адаптаційну виплату в 300 злотих (3120 гривень), підтримку для дітей. Окрім цього, Польща з 1 січня 2025-го ввела виплату в розмірі 2520 злотих (приблизно 26 200 гривень) на місяць для повністю непрацездатних та нездатних для самостійного життя людей, зокрема українських біженців. Йдеться переважно про інвалідів. Також стартувала соціальна програма — 600 злотих (6240 гривень) на послуги стоматолога для тих, хто має в Польщі медичне страхування.
Чехія своєю чергою з 2024-го запровадила 5-річний спеціальний дозвіл для українських біженців, який надає їм вільний доступ до місцевого ринку праці, а ще вони не повинні відвідувати інтеграційні курси — на відміну від Німеччини, де не можна пропускати мовні курси та відмовлятися від пропозицій роботи без поважних причин.
Чи буде зменшуватися соціальна допомога для українських біженців? Чи буде погіршуватися їхній статус в країнах проживання? «В Європі є відкладений попит на українців, особливо на чоловіків, адже тисячі фабрик і заводів не можуть набрати людей», — економіст Андрій Гайдуцький називає аргумент на користь того, що українці потрібні й Німеччині, і Польщі, і Чехії, й іншим країнам.
«Коли людина працює, сплачує податки, то в неї все має бути нормально. А коли вона не працює, перебуває повністю на соціальному утриманні з боку тієї країни, де живе, то така система буде потроху скорочуватись. Хто обрав для себе такий асоціальний статус — муситиме повертатися на батьківщину», — вважає Василь Воскобойник, експерт з працевлаштування за кордоном.
Своєю чергою Кирило Криволап, радник міністра національної єдності Олексія Чернишова, говорить, що зменшення соціальної підтримки біженців уже стало трендом у Європі. «Зараз деякі країни переглядають програми підтримки. В Угорщині та Норвегії вже не всіх українців вважають біженцями. Праворадикальні партії йдуть на вибори під антимігрантськими гаслами. Тому, якщо буде мир і така політика ЄС, до України повернуться понад 30% біженців».
Як повернути своїх
За песимістичним сценарієм, до України повернуться лише 1,2 мільйона біженців з 3,9 мільйона, що перебувають переважно в країнах Заходу, підрахували аналітики ЦЕС. Ще 300-500 тисяч чоловіків, ймовірно, виїдуть за кордон, щойно отримають легальну можливість це зробити. Переважно це ті чоловіки, чиї дружини вже перебувають за кордоном.
Така ситуація має велику ціну для української економіки. Так, за різними оцінками, Україна втратила 1,7-2,3 мільйона робочої сили від початку великої війни, адже решту біженців становлять діти та пенсіонери. Неповернення українських громадян додому коштуватиме українській економіці від 5,1% до 7,8% ВВП щороку, тобто від 9 мільярдів до 14 мільярдів доларів на рік.
«Втрати ВВП — це досить великі втрати, бо йдеться про втрати висококваліфікованих спеціалістів, які багато працюють», — каже економістка Дарія Михайлишина з ЦЕС.
Найбільше не хочуть повертатися додому діти — ті, кому ще немає 18. Лише 13% з них вважають, що радше бажали б повернутися. Також залишаться за кордоном 51% тих, кому нині 18-24 роки; 57% тих, кому 25-34 роки; 47% людей в категорії 35-49 років.
Найбільша ймовірність повернення людей передпенсійного або пенсійного віку — близько 65% з них хочуть повернутися. Утім, це може створити додатковий тиск на державну пенсійну систему в Україні: люди працездатного віку забезпечують літнім пенсійні виплати. Натомість працездатні українці переважно воліють залишитися за кордоном.
У цілому ж, за даними ЦЕС, жінки на 31% більше за чоловіків хочуть повернутися в Україну. Українці, які досі працюють дистанційно на українську компанію, на 67% більш схильні повернутися. Українці, які зараз живуть у Польщі, на 90% більш схильні повернутись, ніж українці в Німеччині.
На рішення повернутися до України впливають різні фактори. 53% опитаних говорять про остаточне закінчення війни. 46% повернуться, якщо матимуть вищий рівень життя в Україні. Для 33% важлива достойно оплачувана робота в Україні.
Василь Воскобойник, експерт із працевлаштування за кордоном, говорить про важливість такого фактора, як наявність власного житла в Україні. «Для середньостатистичної родини в Україні житло залишалося недоступним за всі роки незалежності», — зазначає експерт.
«Уряд зараз запускає програми з підтримки оренди житла, — говорить про цей аргумент Кирило Криволап, радник міністра національної єдності. — Для 15% українців за кордоном питання житла стоїть дуже гостро, а для 50% — це важливе питання».
Міністерство національної єдності вбачає своє завдання в reach & communicate — достукатися до українських громадян за кордоном та запропонувати їм комунікацію, за словами Криволапа. Міністерство прагне організувати фонд для фінансування своїх потреб, як-от створення «хабів єдності», перший з яких заплановано відкрити в Німеччині. У цих хабах можна буде дізнатися про можливості для біженців у разі повернення до України.
«Ми маємо робити тепер те, що робили іноземні країни, приймаючи наших біженців, — від логістики до житла», — каже Криволап.
Економіст Андрій Гайдуцький вважає, що біженців можна стимулювати до повернення фінансово. «Якщо влада хоче простимулювати до повернення тих біженців, які не хочуть інтегруватися в країнах перебування, то можна пропонувати [разові] виплати від тисячі до трьох тисяч євро, це абсолютно нормально», — вважає він.
Василь Воскобойник, фахівець із міжнародного працевлаштування, вважає, що Україні буде важко конкурувати з Польщею чи Німеччиною за рівнем зарплат, однак треба дивитися трохи ширше.
«Якщо наша країна буде ставати країною свободи, свободи слова, згодом свободи вибору, свободи руху, свободи підприємницької діяльності, можливостей для розвитку власного бізнесу, то тоді не тільки українці будуть повертатися, не тільки перестануть активно замислюватися про те, щоб виїхати з України, але й будуть підтягуватись до нас жителі інших країн, котрі захочуть тут самореалізуватися», — каже він.
Аналітики ЦЕС пропонують свої рекомендації для роботи з українськими біженцями за кордоном. Вважають, що Україна має співпрацювати з Євросоюзом, щоб повернути своїх людей. А швидка повоєнна відбудова постраждалих через війну регіонів, компенсації за знищене житло та допомога з пошуку роботи в Україні можуть збільшити відсоток тих, хто повернеться.