«Перед нами дев’ять автобусів, будемо до ранку стояти», — каже один із водіїв на кордоні з Польщею. Черга з транспорту перед пунктом «Шегині» розтягнулася на кілька кілометрів, а на пішохідному перетині, попри вечір вихідного дня, зібралися до півсотні людей.
Завантаженість кордону добре ілюструє статистику росту трудової міграції з України в останні 5 років. Лише за офіційними даними Мінфіну, за межами батьківщини постійно працюють 3,2 мільйона наших громадян, фактично кожен п’ятий працездатного віку. Щодо кількості тих, хто їде на заробітки тимчасово, називають цифру навіть у 9 мільйонів. Окрім цього, міграція змінила вік та географію: серед заробітчан вперше почала домінувати молодь до 30 років, а залишати домівки стали навіть мешканці столиці.
За такої тенденції деякі експерти пророкують Україні похмуре майбутнє з кількома хаотично забудованими містами-мільйонниками та пусткою довкола. «Подорожуючи Україною автомобілем, можна відзначити не тільки жахливі дороги, а й спорожнілі міста й села. Неможливо не помітити безліч похилих будинків із забитими шибками. Серед трудових мігрантів представлені здебільшого мешканці невеликих населених пунктів. А старіюче населення не в змозі обслуговувати територію», — зазначає юристка, кандидатка юридичних наук Світлана Кожушко.
Серед негативного впливу виїзду населення, окрім очевидної деградації інфраструктури, експерти також називають зниження споживчого попиту, дефіцит соціальних фондів через брак податків, знецінення вкладених державою коштів в освіту людей, які з університетським дипломом виконують некваліфіковану працю. І головне — брак робочих рук гальмує розвиток власної економіки країни.
Інші економісти наголошують на позитиві: зниження безробіття, ріст зарплат через необхідність утримати працівників, зміцнення вітчизняної валюти.
Головні інвестори
Перше, про що говорять, аби продемонструвати вигоди України від масової трудової міграції — це значні валютні надходження до країни. Всесвітній банк оцінює обсяги грошових переказів українських трудових мігрантів додому на рівні 14 млрд дол. У Нацбанку називають цифри в 10,88 млрд дол. за 2018 рік і прогнозують збільшення надходжень у 2019 році до 12,6 млрд дол. Тож заробітчани стають чи не головними інвесторами України. При цьому йдеться лише про офіційні надходження. За даними НБУ, багато працівників виїжджають до Польщі на короткий термін і повертаються додому з готівкою. Тож ці гроші просто не потрапляють до офіційної статистики.
Ще однією перевагою масового виїзду на заробітки для країни називають зниження безробіття. За даними Держстату, в 2014 році безробітними були 1,85 млн осіб. В останні роки показник знизився на 250 тисяч — до 1,6 млн осіб. Втім, частіше домівку залишають усе ж люди, які мають професію та лише змінюють місце роботи.
Є точка зору, що високі темпи трудової міграції змушують українських роботодавців піднімати зарплати. Так, у травні 2019 року середня зарплата зросла на 7% у порівнянні з тим самим періодом минулого року, а у червні вперше з 2013 року досягла у доларовому еквіваленті 400 доларів (10 783 грн). Щоправда, слід зважати на зниження за останні місяці курсу долара. У разі девальвації гривні ці показники зміняться.
Як розповів президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник, за стабільність економіки та підвищення зарплат справді варто дякувати трудовим мігрантам. «Зниження безробіття дійсно стимулює роботодавців до збільшення зарплат, а перекази грошей додому від трудових мігрантів дають змогу підтримувати макроекономічну стабільність України та стримують зростання курсу іноземної валюти. Але якщо дивитися в перспективі 5-10 років, то стає очевидним, що така ситуація не буде тривати довго. Бо більшість трудових мігрантів зробить вибір на користь чи України, чи іноземної країни, де вони залишаться назавжди», — зазначає експерт.
Порожні соціальні фонди
Загрозу від неконтрольованої трудової міграції для зростання української економіки у довгостроковій перспективі бачить і представниця Федерації профспілок України Наталія Землянська. За її словами, перекази підтримують внутрішній споживчий попит і дають «триматися на плаву» малому бізнесу в Україні.
«Однак у майбутньому — це крах, бо вже зараз Польща декларує, що українські трудові мігранти створюють 5% ВВП. Але ж витрати на їхнє навчання та професійну підготовку лягли на український бюджет. Повертаючись в Україну, вони стають клієнтами Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування, в які не надходили відрахування від їхніх зарплат за кордоном», — наголосила вона, нагадуючи, що саме соціальні фонди відповідають за виплати лікарняних, «декретних», компенсацій при травмуванні на виробництві, а також пенсій.
Особливо брак коштів відчувається через те, що більшість українців працюють нелегально і не сплачують податків. До того ж, часто немає механізму зарахування внесків навіть при легальному працевлаштуванні за кордоном. Окрім міграції, за її словами, на наповнення фондів також впливають демографічні показники та політика влади, націлена виключно на інтереси власників капіталу.
«Завдяки реформі від екс-прем’єра Арсенія Яценюка, який «рубанув» з плеча на догоду приватному бізнесу і зменшив єдиний соціальний внесок (податок, що сплачують роботодавці, — ред.) удвічі до 22%, а також через великі міграційні потоки надходження до фонду впали. З початку цього року профспілки “голос зірвали” через звернення до Уряду щодо загрози банкрутства Фонду соціального страхування. Навіть зараз ситуація з великими затримками по виплаті лікарняних та декретних стоїть дуже гостро», — зазначає Наталія Землянська.
За її словами, зважаючи на те, що саме заробітчани є головними інвесторами країни, до держави та міжнародних інституцій, що надають кредити під суворі вимоги скорочення державних видатків на соціальну сферу, виникає низка питань.
«Коли я спілкувалася з колегами з Міжнародної організації праці, я їх запитувала: “От дивіться: трудові мігранти за оцінками Нацбанку направили в Україну понад 11 мільярдів доларів у 2018 році. Прямих бізнес-інвестицій в Україну, про які так яскраво розповідав Уряд, створював під них інвестклімат, реформи і все для бізнесу, було в п’ять разів менше! Кредитна лінія МВФ, прикриваючись якою нам зробили реформу ЖКГ та пів населення підсадили на голку субсидій, була десь на рівні 2,4 мільярдів доларів”. Якщо найбільшим донором валютних надходжень є трудовий мігрант, то, може, ми з ним будемо узгоджувати комунальні тарифи?», — іронізує Наталія Землянська.
Окрім цього, за словами Світлани Кожушко, до теперішніх оптимістичних даних щодо безробіття та зарплат теж потрібно ставитися обачливо. «Безробіття може бути і прихованим», — наголошує юристка, додаючи, що зростання зарплат виключно через міграцію неможливе — необхідний і ріст економіки.
Зовсім песимістичний погляд на трудову міграцію пропонує ректор Міжнародного інституту бізнесу Олександр Савченко. За його словами, якщо перевести поняття людського капіталу у гроші, то від виїзду одного українця держава втрачає 6 тис. дол.
Про негативний вплив міграції на потенційний ВВП кажуть і в НБУ: 35% мігрантів тепер становлять люди до 30 років, які є найбільш продуктивними працівниками. До того ж, виїжджати почали мешканці всіх регіонів країни і навіть столиці. Серед них висока кількість кваліфікованих робітників реального сектору економіки — машиністів, шахтарів, металургів, — які раніше отримували високу за українськими мірками платню. Але в нових умовах вона стала недостатньою.
Будівельники, медперсонал, студенти. Кого не вистачає економіці?
«Роботодавці голосно скаржаться на брак працівників робітничих професій: зварювальників, електриків, будівельників. Дається взнаки політика дешевої робочої сили, яку приватний бізнес впроваджував десятиріччями, і при відкритті кордонів український працівник знайшов альтернативу», — підтверджує дані НБУ Наталія Землянська.
Окремо слід згадати явище «відтоку мізків». Якщо для секторів будівництва чи сільського господарства притаманна сезонність, то висококваліфіковані мігранти повертаються на батьківщину значно рідше. У дослідженні Центру економічної стратегії «Скільки українців поїхало за кордон і що державі з цим робити» вказано, що серед опитаних ІТ-спеціалістів 57% мігрують одразу з усією сім’єю, ще 30% перевозять рідних пізніше.
Однак, за словами Василя Воскобойника, висококваліфіковані трудові мігранти — меншість.
«Звичайно, що серед них є і кваліфіковані кадри, які за своїм фахом можуть заробити набагато більше в іноземній країні, ніж удома. Але абсолютна більшість українців за кордоном працює на некваліфікованій роботі, тому що не знає чи погано знає іноземні мови й не може підтвердити свою професійну кваліфікацію та освіту», — зазначає економіст.
Втім, серед мігрантів постійно зростає кількість українських студентів — тих самих майбутніх висококваліфікованих працівників. Лише у польських ВНЗ за останні роки їх кількість потроїлася і зараз сягає близько 35 тисяч. А вітчизняні університети починають відчувати брак студентів і закриваються. Особливо це відчутно для приватних закладів.
І якщо виїзд молоді впливає на систему освіти, то брак кадрів — на надання деяких соціальних послуг у регіонах. Зокрема це стосується медобслуговування. Так, у Кривому Розі на Дніпропетровщині анонсовано оптимізацію лікарні №8. За словами представника міськради Костянтина Мурашко, однією з причин є брак медичних кадрів: вакантними залишаються посади для близько сотні медпрацівників.
Боротьба за робочі руки
Багато країн у своїй історії стикалися зі значною трудовою міграцією. І не завжди це мало негативні наслідки, каже Василь Воскобойник.
«Наприклад, наприкінці XIX століття майже половина населення Ірландії емігрувала з країни, що не заважає їй сьогодні бути розвиненою та інноваційною державою. У схожих з Україною умовах перебувають Балтійські країни, Болгарія, Угорщина. Тільки, на відміну від нас, ці країни перебувають у складі ЄС, де дозволений вільний перетік робочої сили. І там ще простіше виїхати на роботу до більш успішних сусідів», — каже експерт.
За його словами, економіки цих країн, звісно, страждають від браку робочих рук, але вони намагаються вирішувати цю проблему за допомогою залучення до себе трудових мігрантів із інших країн. Зокрема з України. «Нам теж потрібно йти саме таким шляхом, бо в умовах вільного переміщення людей ми не можемо заборонити своїм громадянам їхати у пошуках кращого життя в інші країни», — вважає він.
За словами Світлани Кожушко, з масовим виїздом молоді в Польщі намагаються боротися на законодавчому рівні. «Там скасували податок на доходи фізичних осіб для молодих працівників, які отримують менше 85,5 тис. злотих (20 тис. євро) на рік», — зазначає вона.
Натомість Україна таких норм не має. А потенційних заробітчан з інших країн, окрім низьких зарплат, відлякують силові операції на кшталт «Мігрант» і відсутність будь-яких програм з інтеграції. Утім, польські ЗМІ також регулярно б’ють «в набат» з приводу браку робочої сили. Польській економіці недостатньо як власних, так вже й українських робітників, а минулорічні плани німецького уряду спростити працевлаштування для українців сприйняли у Польщі вкрай негативно.
«Якщо я знову і поїду на заробітки, то точно не в Польщу, — каже Федір Устінов, який близько року працював у ЄС. — Роботодавець порушував закон та платив менше мінімальних 11 злотих за годину. За 12-годинну роботу ми отримували еквівалент 15 тисяч гривень. Українські зарплати вже наближаються до таких сум. У той же час у Чехії та Німеччині зарплати майже вдвічі вищі».
Боротися за повернення своїх працівників намагаються і в Україні. Так, на україно-польському кордоні розміщено білборд однієї з транснаціональних корпорацій, що обслуговує автомобільне виробництво. На ньому «рекламують» 8-годинний робочий день, а на сторінці в Facebook розповідають про соціальну відповідальність львівських заводів, високі зарплати і про те, що з такими підприємствами скоро «поляки будуть їздити на заробітки до нас». Утім, у коментарях користувачі пишуть про низькі зарплати та плинність кадрів.
Політика щодо трудових мігрантів. Що може і чого не може зробити Україна
Чи знизяться темпи міграції найближчим часом? Оцінки експертів різняться. Однак усі сходяться на тому, що треба щонайменше боротися з нелегальною зайнятістю українців та працювати над вигідними для громадян та держави умовами.
Україна входить до переліку країн, громадяни яких найчастіше працюють у ЄС нелегально. Компанію нам складають також Албанія, Сербія, В’єтнам, Боснія і Герцеговина, Македонія, Туреччина, Косово, Молдова та Гана.
«У гонитві за золотими горами, що обіцяють шахраї, працівник отримує жахливі нелюдські умови праці та проживання, ризикує стати жертвою торгівлі людьми», — каже Наталія Землянська. А в дослідженні Профспілки будівельників України зазначено, що 6% опитаних заробітчан працювали у замкнених приміщеннях без змоги вільно залишити робоче місце, 3% — на нелегальному виробництві, 2% нелегально перетнули кордон і 1% віддавали роботодавцю свій паспорт на період працевлаштування. Нелегальна праця нерозривно пов’язана з ризиком травматизму.
«При мені працівникові на пальці впав 2-тонний прес. Ми його хвилин п’ять обливали водою і не давали втратити свідомість, поки механік піднімав механізм. Постраждалому виплатили компенсацію і компанія-посередник, і підприємство. Минулого року на цьому ж пресі сталася аналогічна аварія, чоловік по лікоть втратив руку. Роботодавці від нього відхрещувалися, поки він не найняв адвоката. Лише після цього компенсацію виплатили, але аж через 8 місяців», — розповів Федір Устінов, додавши, що наступного дня на роботу ніхто не вийшов, навіть попри обіцянки роботодавця подвоїти ставку.
Для боротьби з такими явищами Україна підписала договори щодо поліпшення соціального захисту наших працівників із Польщею, Іспанією, Литвою, Латвією, Португалією, Чехією. Наскільки ефективно норми втілюються в життя — інше питання. При цьому відповідних угод узагалі немає з іншими популярними серед наших мігрантів країнами: Італією, Грецією, Фінляндією, Німеччиною.
Та навіть за браку особливих домовленостей між Україною та державою, де працюють заробітчани, у випадку легального працевлаштування трудові права мігрантів регламентовані Міжнародною конвенцією про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей.
До того ж українці, що були працевлаштовані за кордоном легально, мають право на гідну за вітчизняними мірками пенсію. Наприклад, наші громадяни, які працювали в Італії більше 5 років і сплачували податки, після 65 років отримують від цієї країни пенсію від 100 до 400 євро. У Польщі для права на мінімальну пенсію у близько 200 євро слід мати сумарний стаж в обох країнах у 20 років для жінок і 25 для чоловіків. Для прикладу, в Україні після пенсійної реформи він для всіх становить 26 років і до 2028 зросте до 35 років. «За моїми спостереженнями, літні українці в Польщі намагаються працювати саме до цього мінімуму», — каже Федір Устінов. Тож політика соціальних урізань в Україні стає рушієм трудової міграції старшого покоління. І це при тому, що за прогнозами МВФ, до 2050 року Україна втратить третину робочої сили, і роботодавцям радять активніше брати на роботу співробітників віком 55 років і вище. Втрачається ще один пласт робітників. І їх не буде ким замінити, бо, як уже було зазначено, трудові мігранти з інших держав не їдуть до України. Головним чином через мало не найнижчу зарплату в регіоні. Працювати у Росії чи будь-якій країні ЄС видається вигіднішим.
Низький рівень зарплат є загалом головною причиною трудової міграції. На необхідності її підвищення наголошують у ФПУ. За словами Наталі Землянської, у 2018 році профспілки наполягали на встановленні мінімальної зарплати на рівні 7700 грн (наразі вона становить 4173 грн, — ред.).
«А на переговорах з Урядом виставили вимоги: для кваліфікованого робітника має бути заробітна плата в еквіваленті приблизно 500 євро, що є більш-менш конкурентним для стримання трудової міграції в інші країни», — каже вона.
У НБУ налаштовані оптимістично та вважають, що через декілька років доходи українців почнуть зростати, а темпи міграції, відповідно, знизяться. Однак, за словами Василя Воскобойника, умови для інвестицій наразі цьому не сприяють. Хоча зарплата на українських підприємствах на рівні 70% від тієї, що українець може отримати, наприклад, у Польщі, справді спонукала б більшість залишатися вдома.
Зарплатою, що покриває базові потреби сім’ї для України, авторки проекту «Право на мінімальну гідну платню» називають суму в 16 тис. грн. І пропонують досягти її, спираючись на досвід міжнародного руху Clean Clothes Campaign, коли у швейній галузі підвищення виплат від транснаціональних корпорацій вимагають синхронно у всіх країнах регіону, аби виробництво не перенесли в інше місце.
Іншу тактику обрали профспілки у Кривому Розі. У перемовинах із металургійним гігантом ArcelorMittal щодо підвищення зарплат до 1000 євро вони апелюють до того, що виплати на аналогічних заводах корпорації, наприклад, у Казахстані, значно вищі. І це при єдиній ціні на руду на міжнародних ринках.
Тож підвищення зарплати в галузях, де представлені міжнародні компанії, є цілком можливим. Адже її розмір продиктовано не економічними умовами, а загальним рівнем зарплат в Україні, який дозволяє платити менше. Інакше може виявитися, що платити її буде просто нікому.
Альона Ткаліч
Джерело: Політична критика