Введення безвізового режиму з країнами Європейського Союзу сприяє зменшенню конкуренції на ринку праці України, заявив міністр соціальної політики Андрій Рева. Само по собі скорочення рівня безробіття є позитивним фактом, однак країні загрожує втрата найбільш активних і кваліфікованих кадрів.
Міністр соціальної політики Андрій Рева стверджує, що після вступу в силу безвізового режиму з Євросоюзом в червні 2017 року в Україні зменшився конкурс на одну вакансію. “Тенденція на ринку праці така, що в зв’язку з відкриттям безвізового режиму, можливістю працевлаштування в сусідніх країнах знизилося навантаження на одне робоче місце осіб, які проживають і мають намір працювати в Україні”, – сказав він.
Іншими словами, мова йде про тенденції скорочення рівня безробіття в країні. Згідно з офіційною статистикою, безробіття в Україні станом на 1 грудня 2017 року становило всього 1,2% від усього працездатного населення. Однак ці цифри не відображають реальної ситуації, тому що дуже багато українців, які не мають роботи, просто не реєструються в центрах зайнятості. Такий стан речей констатують і у владі.
У зв’язку з цим паралельно рівень безробіття розраховується за методикою Міжнародної організації праці, згідно з якою він становить близько 10%.
Безвіз у допомогу
За словами наукового консультанта з економічних питань Центру Разумкова Володимира Сиденко, рівень безробіття як за національною реєстраційною системою, так і за методологією Міжнародної організації праці, з початку дії безвізового режиму (останні дані відносяться до вересня 2017 року) показує “деяку тенденцію до падіння”.
“За даними Міжнародної організації праці, на 90 тис безробітних стало менше у нас”, – сказав експерт. Про те, що українці з набуттям безвізу отримали можливість легально працювати в ЄС, писалося раніше. Однак наскільки сильним є його вплив на внутрішні процеси в країні?
На думку президента Всеукраїнської асоціації компаній міжнародного працевлаштування Василя Воскобойника, говорити про те, що саме через безвіз зменшився конкурс на вакансії всередині України, – “явне перебільшення”.
“Однак на 2018 рік можна спрогнозувати збільшення потоку українських трудових мігрантів в країни ЄС, які будуть заїжджати по безвізу, тому що економіка України дуже повільно відновлюється, а жити людям потрібно сьогодні і зараз”, – сказав він.
Володимир Сіденко також вважає, що безвізовий режим з Євросоюзом навряд чи є єдиною причиною скорочення безробіття в Україні, оскільки він формально не має прямого зв’язку з працевлаштуванням українців у країнах ЄС.
“Але ми прекрасно знаємо, що деякі країни-сусіди закривають очі на нюанси і фактично не тільки не перешкоджають, а іноді навіть і сприяють залученню деяких видів працівників, дефіцит яких у них відчувається на ринку”, – сказав він.
Хто їде
Сіденко зазначив, що в основному з України на заробітки виїжджає молодь, що є вкрай негативною тенденцією. Основна причина, по якій українці їдуть за кордон, – більш висока заробітна плата, яку люди не можуть отримати у себе на батьківщині.
Василь Воскобойник звернув увагу, що в 2018 році уряд Польщі (саме туди їде на заробітки більшість українців) встановив мінімальну зарплату на рівні 465 євро на місяць. В Україні в 2017 році вона становила близько 100 євро (3200 грн), в 2018 році вона визначена на рівні 3723 грн, що відповідає 110 євро.
“І, хоча багато українців отримують зарплату в конвертах, середній її розмір все одно в рази нижче, ніж в Польщі. Перш за все, тому і будуть продовжувати їхати на заробітки за кордон”, – сказав Воскобойник.
За його словами, крім Польщі українці їдуть працювати в країни Балтії, в Угорщину, де також при наявності біометричного паспорта можна працювати протягом 90 днів, до країн “старої” Європи – Німеччини, Італії, Іспанії, Португалії, де українців стає більше з кожним роком. “Але основними країнами роботи українців в 2018 році залишаться Росія і Польща”, – додав фахівець.
Воскобойник зазначає, що за кордон їдуть представники найрізноманітніших професій, однак далеко не всі можуть знайти роботу за фахом.
“Зовсім мало хто може за кордоном працювати за професією – будівельники, працівники сфери сільського господарства, моряки, програмісти. Основна маса буде продовжувати працювати в якості низькокваліфікованих працівників, незважаючи на ту спеціальність, якою вони володіли на батьківщині. Це відбувається через незнання іноземних мов , а також з-за часткового невизнання в Європі наших дипломів”, – пояснив він.
Разом з тим, за словами експерта, перш за все, їдуть люди кваліфіковані і активні. У багатьох країнах їх кваліфікація затребувана, а оплата праці істотно вище, ніж в Україні. Крім того, українці емігрують цілими сім’ями, а це значить, що діти здобувають освіту не в Україні, а в інших країнах.
Найбільш серйозною проблемою трудової міграції для України є саме те, що країну залишають найбільш активні і працездатні громадяни. Як зазначає Володимир Сіденко, багато хто просто не знаходять застосування своїм навичкам на батьківщині, оскільки економіка України розвивається в основному за рахунок низькотехнологічних секторів.
“Рівень високотехнологічної продукції в нашому випуску товарів і послуг вкрай низький, і у нас виходить дисбаланс між тим, кого випускають наші вузи, і тим попитом, який є в економіці. Тому, щоб зберегти свою спеціальність, а не перекваліфікуватися на більш примітивну працю, для багатьох не залишається вибору, як шукати собі застосування за межами країни”, – пояснив він.
Крім того, за його словами, їхати стали кращі випускники шкіл. “Якщо раніше вони йшли в українські вузи, то сьогодні орієнтуються на зарубіжні. І це не тільки певний престиж, це і перспектива згодом працевлаштуватися в цих країнах”, – сказав експерт.
Боротьба за кадри
Однак наскільки катастрофічним для країни є такий відтік робочої сили за кордон? На думку аналітика інвестиційної компанії “Альпарі” Вадима Іосуба, при більш-менш відкритих кордонах перетікання робочої сили туди, де більше платять, – природний процес.
“Зі схожими явищами в рамках ЄС вже зіткнулися Польща і Литва. Однак до якихось катастрофічних наслідків це не призвело”, – сказав експерт.
З цим згоден Василь Воскобойник. “Трудова міграція – природний процес, і зупинити його неможливо. Тут може допомогти порівняння з Польщею, де останні 25 років йде постійне зростання ВВП. Однак щороку молоді поляки їдуть в країни Західної Європи і працевлаштовуються там, тому що в цих країнах рівень добробуту ще вище і перспектив більше”, – сказав він.
Тому найближчим часом відтік українських мігрантів в інші, більш розвинені в економічному плані країни не припиниться. “Це реальність, яку всім потрібно зрозуміти”, – зазначив Воскобойник.
Інша справа, що цей процес можна сповільнити. Один з найбільш очевидних способів перешкоджання трудовій міграції – підвищення рівня зарплат в Україні (з цим, до речі, згодні і в Мінсоцполітики).
“Якщо виникне дефіцит робочої сили певних професій, роботодавці будуть змушені підвищувати зарплати на цих робочих місцях, і в результаті відтік зменшиться, а хтось із тих, що раніше виїхали, можливо, навіть повернеться”, – сказав Вадим Іосуб.
Але це не єдине, що можна і потрібно зробити.
“Щоб українці масово не виїжджали за кордон, потрібно не тільки дбати про підвищення їхньої зарплати вдома, але і створювати умови для інвестування трудовими мігрантами грошей в рідну країну. І це реальне завдання для держави, – зазначив Василь Воскобойник. – У розвинених країнах Європи саме представники середнього класу є основними платниками податків, а не великі корпорації. Більшість людей живуть сьогоденням і не можуть чекати 10-20 років обіцяної перемоги над корупцією і відкриття нових підприємств з конкурентною зарплатою. Тому вони їдуть туди, де можна заробити прямо зараз. Якщо міграційний потік українців не зменшиться в найближчі 3-5 років, зростанню української економіки зможуть допомогти тільки трудові мігранти з бідних країн Азії. Для них рівень українських зарплат ще може бути цікавим”.
Тим часом, у трудовій еміграції можна знайти певний позитив. За словами Володимира Сиденко, економічний успіх Індії та Китаю в значній мірі пов’язаний з тим, що багато громадян цих країн тривалий час працювали за кордоном, а потім повернулися на батьківщину, де вклали накопичений капітал.
“Повинна бути програма по поверненню цих людей, щоб їх від’їзд не був повністю перериванням відносин. А у нас якраз багато випадків, коли відбувається безповоротний ухід. У більш загальному плані необхідні зміни, пов’язані із загальною структурною політикою розвитку, тому що в економіці країни повинні розвиватися високотехнологічні сфери. Тоді буде попит на цих фахівців, буде інший рівень зарплат. Також для багатьох важливі загальні умови роботи, важлива загальна середа креативності”, – резюмував Сіденко.
Джерело: Апостроф