Раніше я думав, що всі біди в нас від продажної та недолугої влади, яка знущається над працьовитими українцями. Але після прожитого року за кордоном я докорінно змінив свою думку. Зараз я вважаю, які люди – така і країна. Але саме цікаве, що українці не бачать своїх вад! Коли через пів року після того як ми поїхали, я приїхав у відрядження в Київ і сказав своєму колезі, ти знаєш, у нас в країні люди фігові – він мені одповів, – не видумуй, ти що фіговий, чи я фіговий? І мені стало зрозуміло, що коли ти живеш в середині свого середовища, тобі ні з чим порівнювати, кричущі для європейця речі тобі звичайні. Щоб не бути голослівним, всі тези, які я приведу, буду ілюструвати конкретними випадками. Ми мешкали у Польщі, тому більшість порівнянь, звичайно, буде з поляками.
Також завдяки дешевим авіалініям ми багато мандрували – були в Іспанії, Італії, Німеччині, Австрії, Чехії, Голландії, Швеції, Данії, Греції. При чому в Італію і Швецію ми приїжджали до наших знайомих- місцевих, так що тут ми добре занурились в їхнє середовище, думаю, не гірше ніж в Польщі. Так що всіх їх я буду називати європейцями, бо мають спільні риси, яких в нас нема.
1) Виявляється, у європейців відсутні понти, їх нема. Це видно по машинах. Вони дешевенькі, економічні і недорогі в обслузі. Але всі мають власні будинки або квартири. І це не наші страшні коробки, а просто офігенні райони з класною інфраструктурою.
У нас же під хрущами стоять лексуси. Потім у нас модно седани – більш стильні красиві, а в них в основному універсали – практичні. Я багато думав над причинами такої недолугості та марнотратства. Що спонукає людину витрачати вдвічі більше на пальне, в тричі на сервіс та віддавати від 40% своїх доходів, коли європеєць віддає на авто 3%? А відкрила мені очі моя колега. В її сім’ї є 2 машини — одна джип, а інша мініатюрний мерседес смарт. І от вона цей смарт продає. Бо виявляється на ньому по українським дорогам неможливо їздити — тебе всі підрізають, бібікають і вважають за щось неповноцінне. А от коли вона їде на джипі — то всі дорогу уступають. Тобто у нас купляють дорогі і неекономічні тачки, щоб тебе поважали на дорозі. Ось це якраз і викриває дуже величезну нашу ментальну проблему — рабську психологію. Чмири меншого, плазуй перед більшим.
2) Рабська психологія. Хоч ми 25 років тому звільнились від совкового рабства, вільними людьми ми так і не стали. Це феномен ще з подивом відмічав наш Господь Отець, коли вивів євреїв із рабства. Він їм казав, йдіть і завоюйте землю, де тече молоко і мед. Але вони побачивши могутні племена, які мешкали там – злякались. Ну і про 40 років покарання в пустелі, мабуть, всі знають. У нас те саме – ми проживаємо ті ж 40 років покарання. Ось декілька прикладів, що ми все ще раби, а не вільні люди.
Перший випадок. Швеція. У шведів нема злочинності, тому там поліція працює тільки с понеділка по середу. А на виклики приїздить тільки в середу. Це, звісно, трошечки абсурдно, якщо твій дім пограбували в четвер, то треба тиждень чекати на них. Але я не про те. Дорога через майже тайгу. На знаках 90, всі їдуть 100. У них можна плюс 10 по правилах. Я підкреслюю – нема ні камер ні поліції. Україна, біле село на знаках 60. Всі їдуть 130! Тільки-но прибрали мєнтів з радарами, тобто прибрали кнут – все, роби, що хочеш. Те, що може вискочити на дорогу дитина чи тварина – не хвилює. Раби не звикли думати самі, бо завжди за них все вирішували інші.
Другий випадок. Київ. Хаотична забудова у дворах будинків, вирубка парків, засипання озер і т.д. Проти цього виходить 20 небайдужих, переважно, жінки. Їх б’ють наймані забудовником 100 тітушок. І будівництво триває. А якби вийшов весь мікрорайон, а це на хвилиночку 5-10 тис мешканців, то забудовник би розорився на тітушках, та і не знайшов би таку кількість. Чому така байдужість, що стосується тебе безпосередньо? Бо ще сидить в головах 37 рік – не висовуйся, не дивись, від мене нічого не залежить.
Третій випадок. Як на мене найкричущий. Київ. Сусідній від нас двір. Житловий комплекс побудований 10 років тому, але забудовник досі не зробив освітлення прибудинкової території. Кожний тиждень крадії бомблять 2-3 машини, що стоять під будинками, розбивають скло і щось крадуть. Один сусід в фб групі цих будинків запропонував зібратись ввечері та вирішити це питання. Це біля 10-ку свічок по 20 поверхів. І що ви думаєте, на збори прийшов він і я з жінкою, просто щоб їх підтримати, хоча для нас ця проблема не першочергова, бо в нашому будинку освітлення прибудинкової території є. Всім бім-бом..
3) Європейці прості. В них нема такого поняття як непрестижна робота. Всі, що касири в супермаркеті, що прибиральники виглядають задоволеними життям. Особливо мене вразили водії в міських автобусах в Голландії. Всі в піджаках і галстуках, з кожним пасажиром вітається. Вони реально сяють та пишаються своєю роботою. Відчуйте різницю між нашими маршрутчиками з кримінальною зовнішністю! Потім для європейця нема нічого соромного прибрати какашки за своєю собакою. А для наших — це ж стидоба яка, хай краще валяються. Ще про голландців. В них зовсім нема гарних місць утворених природою. Всюду рівнина, і якби вони не робили іригацію, то все це було б суцільним болотом. Та і взагалі в них 2/3 площі це насипна земля, яка тримається на дерев’яних сваях вбитих в морське дно. Але сюди їдуть, як туристи, натовпи китайців. Чому? По перше, в них чисті маленькі містечка з гарною архітектурою, і по друге перед кожним подвір’ям маленький витвір мистецтва в зеленому дизайні. Коли ти ходиш вулицями маленьких містечок, виникає враження, що ти в ботсаду. Є в них така місцева Венеція — Гітхорн.
Там вздовж канала просто приватні будиночки в яких живуть люди, але що вони витворяють зі своїми подвір’ями — краса! От так ідеш і бачиш, що через одне подвір’я хтось щось стриже, косить, рве бур’яни, саджає квіти… І це все на очах тисяч туристів. І ніхто того не соромиться і це дійсно робити не соромно. Люди своєю працею зробили з “гівна кулю”. А нам хто заважає в своїх під’їздах, дворах зробити гарно? Я проїхав по київським осокорківським дачам головною дорогою, і не побачив, щоб хтось у себе зовні своєї ділянки траву викосив, не кажучи про щось більше. Так і стоїть бур’ян по пояс в пилюці. Може там в середині за парканами і гарно, але хто це крім хазяїв бачить?
4) Ще одна наша велика ментальна проблема. Ми вважаємо, що хтось нам щось винен. Американці повинні за нас воювати з Росією, Порошенко повинен подолати корупцію, і підняти економіку. Але коли я вперше за пів року після Польщі приїхав в Київ, моє око різанули гори недопалків під ногами на автобусних зупинках. Це накидав теж Порошенко? Знайомий з Польщі їздив в Прибалтику. Був в Латвії та Естонії. Так сказав, що Латвія – це совок с проросійськими настроями. Молодь вся виїхала, середня зп 400 євро. І дуже був здивований Естонією, яка вчасно провела реформи, зробила електронний уряд, електронне голосування, повно молоді і середня зп 800 євро. Теж саме про економічне зростання Польщі. Поляки великі індивідуалісти, тут дуже популярно мати свою власну справу. Це і був поштовх для економічного розвитку. Вони залишили далеко позаду інші пострадянські країни Чехію та Угорщину. Коли з Польщі заїжджаєш в Чехію, відчуття наче в совок потрапив. Я ще спочатку здивувався, чого це один поляк принизливо сказав, а чехи, що з них взяти.. Але як же нам ще далеко до так званих совкових Латвій, Чехій та Угорщин… Час показує, чим більше суспільство сподівається не на себе, а на когось іншого, тим більше воно гальмує.
От зараз проблема в Україні – великі агрохолдінги заволоділи всією землею. Знищили її, засипавши гербіциди довгострокової дії, що крім ГМОшної сої та кукурудзи там нічого не росте. Але давайте згадаймо з чого все почалось. Всю землю роздали колгоспникам, але вони її не взяли. В деяких областях так і стояла неорана ще пару років тому. Я маю на увазі, в цілому селяни не взяли, звісно, одиниці фермерством займаються. А потім виявляється, що всі з того села біжать, бо там нема роботи, і нема платоспроможності. Якщо копнути ще глибше, то виявляється, що майже все чоловіче населення на селі алкоголіки. А якщо ще глибше, то всіх працьовитих в тридцятих розкулачили, і залишилась одна п’янь да рвань. А тепер відчуйте різницю, як те саме відбувається у нормальних людей.
Північна Італія, село в 200 чоловік в горах неподалік Верони. На цих 200 чоловік є 3 Банки, уявіть так на хвилинку! Кожен щось робить, у одного виноградник, у другого винзаводік, куди перший свій виноград здає, третій має ресторанчик куди перші два кожен вечір ходять (італійці не вечеряють вдома) і п’ють тільки своє місцеве вино з винограду першого і заводу другого. Хочу підкреслити, саме вино свого регіону, інші не визнають. Отак кожен своєю працею дає працю іншому, кожен заробляє достатньо і майже всі свої заробітки витрачає в своєму ж селі. Хочу розказати про ще один випадок в цьому селі, мені здається на таке наші люди просто не спроможні. Десь раз на сезон кожне село проводить у себе фестиваль, ми потрапили на фестиваль феєрверків. Але фестивалі можуть бути з будь-якого приводу, на що вистачить фантазії місцевих. Так все село від мала до велика безкоштовно на волонтерських засадах готує великі казани їжі, 3 дні майже без сну впахують, щоб гості з сусідніх сел за невеликі гроші (тільки собівартість продуктів) могли гарно потусити. Вилучені гроші з фестивалю збирають на доброчинність. В даному випадку назбирали на якийсь апарат для лікарні. Доброчинність в моді! І таких сел там декілька тисяч, так що можна майже кожен день десь так фестивалити. Стоїть сцена, там грає місцева група, або грає вальс під який місцеві дідусі і бабусі танцюють. Причому дуже круто, бо там всі пенсіонери ходять на танці. Отак люди самі роблять собі свята, і там б’є життя, і повно молоді. І не від кого не почуєш – в нас нема роботи, нам Берлусконі її не дав. До речі, про якість людей. В Швеції на містечко в 15 тис населення, наші знайомі не змогли пригадати жодного алкоголіка. В нас такі села бувають? Так у нас навіть таких під’їздів не буває!
5) Ми не маємо поваги до іншої людини, особливо це стосується того, що не поважаємо інший приватний простір, не поважаємо чужих рішень, ліземо як то кажуть без мила в.. ну ви зрозуміли куди. Звідси і нечемні один з одним. В Польщі медицина, як і в нас, безкоштовна для тих, хто працює і платить податки. Мені якось довелось зайти в місцеву лікарню, і я був приємно вражений, як персонал реєстратури чемно себе поводить, – що пан бажає, допомогли, підказали. Їх не треба чекати, перепитувати, і так далі. І так всюди в державних закладах. Вони теж по польським міркам там заробляють копійки, але яке ставлення. І це все зовсім не вимушено, їх цьому не вчили. Ця чемність і повага увібрана з молоком матері.
Чесно кажучи трохи замахався писати, і так багато слів, тут перерахую в принципі і так всім відомі наші вади, ми – свині, переживаємо, що про нас подумають інші, дикуваті, не маємо смаку, крадії.
Про останнє, про крадіїв. Точніше не про крадіїв. Греція, острів Кріт. Греки найближче зі всіх схожі на нас, такі ж хламушники, неохайні, будівельне сміття у дворах лежить роками. І до речі ця дурна совкова звичка фарбувати бордюр білим навесні здається до нас прийшла звідси, може з часів Візантії. Вони, хоча тільки деякі, самі хазяйновиті, фарбують каміння що лежить при дорозі на їх ділянці білим, щоб хоч якось прикрасити їх хаотичний пейзаж, майже без дерев. Але є одна відмінність від нас, вони один у одного нічого не тирять.
Так що хештег “Українці найкращі” це поки що передчасний комплімент, ми по моральним якостям не дотягуємо до жодної європейської країни, де мені довелось бути. Але камінь вода точе – обізнаний значить озброєний.
Джерело: Наші подорожі