Міграційні процеси в Україні за останні кілька років набули системного характеру.
І статистика підтверджує, що багато українців воліють залишити рідну землю. Тільки Польща протягом 2015 року видала нашим співвітчизникам 800 тис. дозволів на працевлаштування. Ще 60 тис. українських студентів вирушили вчитися в польські вузи. За словами посла України в Польщі Андрія Дещиці, в країні перебуває близько мільйона трудових мігрантів, що переїхали туди з України. А починаючи з 2014 року кількість віз, які видаються польськими консульствами українцям, щорічно зростає на 30%.
Відповідно до соцопитувань, на роботу за кордон сьогодні хочуть поїхати понад 40% наших співвітчизників. Ще чверть опитаних цікавиться можливостями працевлаштування за кордоном. Основні мотиви виїзду за кордон цілком прозаїчні. Більше половини мігрантів шукає кращі умови життя, близько 40% прагнуть забезпечити гідне майбутнє своїм дітям, третина українців просто не мають гідної роботи, і сподіваються знайти альтернативу за кордоном. Серед інших причин міграції – самореалізація, бажання здобути освіту в іноземному вузі або побудувати свій бізнес. Причому, по суті, кожен десятий українець, що виїздить, вже має досвід роботи за кордоном.
Всі ці цифри формують неоднозначну картину. З одного боку, в наявності явна тенденція відтоку працездатного і, як правило, кваліфікованого населення. При цьому від 30 до 40% мігрантів цікавляться роботою безпосередньо по своїй професії, і лише кожен п’ятий готовий перекваліфікуватися на нову спеціальність.
З іншого боку, не потрібно забувати, що ми живемо в епоху глобалізації, вільного обміну інвестиціями, технологіями і робочою силою. І немає абсолютно нічого фатального в тому, що населення прагне виїхати за межі своєї країни в пошуку не тільки заробітку, але і з метою отримати нові знання, досвід, перейняти культурні цінності.
Наприклад, освіта в ряді європейських країн на порядок дешевше і, в той же час, якісніша, ніж в Україні. Державні університети в Чехії і Німеччині навчають нерезидентів безкоштовно. У Польщі діє маса стипендіальних і грантових програм, що робить можливим навчання в польських вузах для іноземних студентів в тому числі з малозабезпечених сімей.
Також не секрет, що в Європі більш комфортні та зрозумілі умови бізнесу. Угорщина, Польща, Словаччина, Італія заохочують підприємців і всіляко стимулюють їх діяльність. Це теж служить потужним стимулом для українців реалізовувати свій підприємницький талант в сусідніх країнах.
До того ж, історично склалося так, що починаючи з розвалу СРСР і здобуття Україною незалежності, багато українців працювали за кордоном. Раніше більшість з них обирало для роботи Росію. Але в зв’язку з відомими подіями останніх років, а також завдяки лібералізації взаємовідносин з Євросоюзом, відбулася переорієнтація на Європу. І лідером за кількістю прийнятих з України мігрантів на даний момент є Польща, слідом за нею – Чехія, Італія та Німеччина.
Тому, дуже необачні заяви деяких експертів про те, що, ті хто їдуть на роботу за межі України, назавжди втрачені для нашої країни. Наприклад, якщо звернутися до даних соцдосліджень, лише 30-40% опитаних українців готові працювати за кордоном, залишаючись там на термін до 5 років. Більшість же розглядає варіант короткострокової міграції, максимум до року, і при цьому твердо має намір повернутися додому.
Таким чином, трудову міграцію в цілому можна розглядати як альтернативний інструмент залучення інвестицій в Україну. Як фінансових, так і нематеріальних.
По-перше, трудові мігранти служать серйозним джерелом припливу валюти в нашу країну. Наприклад, за 2013 рік працюючи за кордоном українці переказали своїм родинам і родичам рекордні 8,5 млрд дол. А в цілому за останні 5 років офіційні надходження валюти від мігрантів склали майже 35 млрд дол, що еквівалентно майже третині річного ВВП нашої країни! По-друге, повертаючись в Україну, мігранти привозять з собою безцінний досвід і практику, який вони можуть реалізовувати вже на благо вітчизняної економіки.
Однак існує величезна проблема в частині працевлаштування і легалізації українців за кордоном. Зараз в Україні діє безліч компаній-посередників, які намагаються відправляти людей на роботу за кордон. Але більшість з них – шахраї. За оцінками нашої асоціації, компаній, які не мають ліцензій і, по суті, не несуть ніякої відповідальності за своїх клієнтів, більше 90%.
Вирішити це питання можна виключно жорстким регулюванням. Так, для тих учасників ринку, які хочуть працювати чесно, необхідне спрощення процедур отримання ліцензії, яка повинна мати повідомний характер. Але для шахраїв – однозначна заборона на доступ до цього ринку і кримінальна відповідальність.
Чому це важливо? Тому що саме створення нормальних цивілізованих умов для людей, які їдуть працювати за кордон, створить передумови їх повернення в Україну з новими стереотипами поведінки, які будуть включати в себе звичку укладати офіційні робочі контракти, платити податки, протистояти корупції.
Проте коли держава не має можливості займатися регулюванням ринку міжнародного працевлаштування і захищати інтереси своїх громадян за кордоном, ці обов’язки повинні взяти на себе громадські організації, які будуть активно інформувати суспільство про проблеми в цій галузі.
Так, ми хочемо, щоб наші співгромадяни мали можливість виїхати в Європу, попрацювати там, отримати європейську заробітну плату, відчути на собі європейські ціни і вартість комунальних послуг. Але ще більше ми хочемо, щоб українці, обов’язково, повернулися назад, і привнесли свій позитивний досвід, який вони придбають в Європі, в наше повсякденне життя. Це і буде нашою реальною інтеграцією в європейські цінності, до яких ми так прагнемо.
Джерело: Новое время