Люди чи роботи: хто відбудовуватиме Україну після війни
Стрімкий розвиток штучного інтелекту, автоматизації та робототехніки створює враження, що в майбутньому людська праця буде потрібна дедалі менше. У світі вже реалізуються проєкти, метою яких є автоматизація нескладної фізичної роботи на підприємствах, складах, будівництві та в сільському господарстві. Це породжує закономірне запитання: можливо, Україні не потрібно шукати мільйони працівників, адже частину роботи невдовзі виконуватимуть машини?
Саме цим шляхом намагаються рухатися найбільші економіки світу. Сполучені Штати інвестують у розвиток людиноподібних роботів, Китай активно роботизує промисловість і сільське господарство. Причиною є не лише технологічна конкуренція, а й демографічні зміни. Населення старіє, кількість працездатних людей скорочується, тому економіки шукають спосіб виробляти більше за участю меншої кількості працівників.
У сільському господарстві ці зміни вже добре помітні. Вертикальні ферми дозволяють отримувати значний урожай на невеликій площі, автоматично подавати воду й поживні речовини та скорочувати потребу у великій кількості людей і техніки. Те, для чого раніше були потрібні десятки працівників і великі площі землі, сьогодні може контролювати один оператор.
Однак технологічний прогрес не розв’яже кадрову проблему України миттєво. Країни, які першими створять сучасних роботів та автоматизовані виробничі системи, насамперед використовуватимуть їх для розвитку власних економік. Лише згодом ці технології стануть доступнішими для інших держав. Україна ж потребуватиме працівників значно раніше — одразу після початку масштабного відновлення.
«Ми можемо сподіватися, що роботи замінять частину людей. Але спочатку країни, які створюють ці технології, використовуватимуть їх для посилення власних економік. А що Україна робитиме, поки цей процес триватиме?» — зазначає Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова ГО «Офіс міграційної політики».
Українська ситуація ускладнюється стрімким скороченням населення. Країна втрачає людей через перевищення смертності над народжуваністю, тривале перебування мільйонів громадян за кордоном та подальшу міграцію. За оцінкою Василя Воскобойника, сукупні демографічні й міграційні втрати можуть сягати до 800 тисяч людей на рік. Якщо ця тенденція збережеться, протягом п’яти років населення може скоротитися ще приблизно на чотири мільйони.
Це означає, що після завершення війни сама наявність грошей і проєктів не гарантуватиме швидкого відновлення. Інвестори можуть прийти з фінансуванням, обладнанням і технологіями, але для запуску підприємств та реалізації інфраструктурних проєктів усе одно будуть потрібні люди. Питання полягає в тому, чи залишаться вони в Україні.
«Уявімо, що завтра закінчується війна, а післязавтра приходять інвестори й пропонують запускати масштабні проєкти. Де люди, які одразу почнуть працювати? Ми сподіваємося на повернення військових на ринок праці, але ніхто не може гарантувати, що частина з них не поїде до своїх родин, які вже перебувають за кордоном», — наголошує Василь Воскобойник.
Після відкриття кордонів Україна може зіткнутися з новою хвилею трудової міграції. Частина громадян поїде до родин, а частина — просто на роботу, щоб швидше відновити доходи та накопичення. Адже навіть за умови надходження іноземних інвестицій між завершенням бойових дій і відчутним економічним зростанням може минути кілька років. Люди ж потребуватимуть доходів і нормальних умов життя одразу.
У цій ситуації автоматизація стає для України не просто модним технологічним напрямом, а одним із можливих способів виживання та розвитку. Країна з населенням, що скорочується, повинна навчитися створювати більшу економічну цінність меншою кількістю працівників.
«Нас може врятувати максимальна автоматизація виробництва, роботизація, використання штучного інтелекту та підвищення продуктивності праці. Можна поставити сто людей з лопатами, а можна придбати один екскаватор, яким керуватиме одна людина і виконає ту саму роботу», — пояснює Василь Воскобойник.
Проте сучасна техніка, роботизовані виробництва та цифрові системи потребують колосальних інвестицій. А рішення бізнесу вкладати гроші в Україну залежатиме насамперед від безпеки. Інвесторам потрібне розуміння, що нові підприємства не будуть знищені, а війна не відновиться через кілька років. Від того самого чинника залежатимуть повернення українців з-за кордону та рішення тих, хто залишається в країні, не виїжджати.
Тому Україна не повинна просто відтворювати стару, малоефективну економіку, яка трималася на дешевій робочій силі. Відбудова має стати переходом до сучасних виробництв, високої продуктивності та максимально ефективного використання людського капіталу. Йдеться не про повну заміну людей машинами, а про створення умов, за яких одна людина за допомогою технологій зможе виконувати значно більше роботи.
Головне питання полягає не лише в тому, де знайти працівників. Україні потрібно визначитися, яку саме країну вона хоче побудувати. Якщо ми спробуємо відновити економіку минулого, кадровий дефіцит стане непереборною перешкодою. Якщо ж одразу створюватимемо технологічну економіку майбутнього, автоматизація зможе частково компенсувати демографічні втрати. Але для цього потрібні безпека, інвестиції та чітке довгострокове бачення розвитку країни.