Розвиток науки та повернення науковців – це питання майбутнього України, як держави. За приблизними підрахунками, озвученими на конференції Фонду Гумбольдта в Берліні, країни Євросоюзу сьогодні надали підтримку близько семи тисячам українських вчених. Значна частина з них отримали короткострокові стипендії в університетах і дослідницьких установах Німеччини. Погано це чи ні? Мабуть, це добре, адже збереження активних науковців повинно бути в пріоритеті. Навіть, якщо вони знаходяться за кордоном. Що їм зараз може запропонувати Україна? Це болюче питання, на яке немає відповіді. Ми не взмозі конкурувати з розвинутими країнами – сусідками по ЄС у стимулюванні вчених залишатися вдома.
А для розвитку власного наукового потенціалу багато провідних держав не лише стимулюють підготовку власних наукових кадрів, а й залучають вчених з інших країн. Це дозволяє швидко заповнити відсутні наукові компетенції, підвищити якість наукових кадрів, а також створювати та розвивати здорове конкурентне наукове середовище. В той же самий час, у «країнах-донорах» наукових кадрів спостерігається протилежна тенденція, яка називається «витіком мізків». До останніх країн відноситься вже багато років і Україна. До відомих причин відтоку мізків наукових кадрів належать такі фактори, як політична нестабільність, безробіття і низькі зарплати. З іншого боку, можливість реалізовувати власні дослідження, стабільне та прогнозоване життя та зрозуміле майбутнє є привабливими факторами, які стимулюють науковців тікати з країн походження.
Багато країн мають успішний досвід залучення висококваліфікованих іноземних спеціалістів. Наприклад, країни з найкращими зарплатами для науковців включають США, Австралію, Канаду, Нідерланди; ці країни виграють від великого припливу вчених. Основним бенефіціаром політики залучення науковців на сьогодні є США.
Якщо брати менш розвинуті країни, то можна побачити цікаві тенденції. Згідно з опитуванням індійських дослідників серед факторів, що впливають на переїзд в іншу країну для працевлаштування респонденти відзначали престижність навчального закладу або перспективи майбутнього працевлаштування (53%), і лише 20% респондентів вважали важливою міграційну політику. Однак не варто погоджуватися з такою суб’єктивною оцінкою індійських респондентів, оскільки, дослідження по скандинавським країнам показують, що більше половини (54%) іноземних випускників докторантури в цих країнах не залишалися в країні, де вони отримали докторський ступінь.
І навпаки, міжнародні постдокторанти, як правило, узгоджують свою мобільність із правом проживання в країні перебування. Наприклад, у США найбільш бажаними академічними вакансіями є ті які пропонують візу, яка зрештою може призвести до посвідки на проживання. У зв’язку з цим необхідно визнати, що міграційна політика відіграє важливу роль у залученні та утриманні академічних дослідників крім суми заробітної плати.
Для залучення іноземних учених США та країни Європи використовують різноманітні механізми, серед яких можна виділити:
- гнучку система квот для вступу дефіцитних професійних категорій на тимчасову роботу;
- за підтримки уряду створюються спеціальні організації для пошуку та залучення
видатних вчених по всьому світу;
- надання тимчасових податкових канікул висококваліфікованим іноземним ученим;
- відшкодування транспортних витрат та витрат на пошук роботи внаслідок переїзду вчених-емігрантів;
Німеччина, яка є найбільшою економікою ЄС, успіх якої залежить від рівня наукового та технологічного розвитку. В цій країні є постійна потреба в припливі іноземних висококваліфікованих спеціалістів для збереження лідерських позицій. Це зумовлено швидкими темпами «старіння» європейського суспільства загалом і німецького зокрема, що визначає напрямок міграційної політики Німеччини.
У 2018 році понад 43 000 іноземних дослідників отримали фінансову підтримку від німецьких фінансових установ, агентств та дослідницьких інститутів. Ще 13 000 були зайняті у великих неуніверситетських дослідженнях і приблизно 50 000 в німецьких університетах. У Німеччині є кілька організацій, які фінансують залучення іноземних дослідників. Наприклад, фонд Олександра фон Гумбольдта пропонує гнучкі програми спонсорства для дослідників на всіх етапах своєї кар’єри (від бакалавра до докторанта). Дослідження фонду стипендії та нагороди дозволяють видатним вченим і вченим з-за кордону здійснювати довгострокові наукові поїздки в Німеччину. Перевага фонду в тому, що він не встановлює наперед певних квот країн або галузей знань, до уваги беруться лише особисті академічні досягнення. Для прикладу, бюджет Фонду Гумбольдта на 2020 рік становив 144,3 млн євро. Фонд Гумбольдта — це мережа, що налічує понад 30 000 гумбольдтівців у понад 140 країнах по всьому світу, в тому числі 56 нобелівських лауреатів.
Як і в питанні залучення трудових мігрантів, утримання, повернення та залучення науковців вимагають державної стратегії, яка б розроблялась на десятиліття вперед і давала можливість стабільного фінансування виділених програм. Нижче я наведу деякі фактори, які допомогають залучати науковців:
- Приваблива країна/регіон/місто
- Міжнародна репутація приймаючої установи
- Привітне середовище для людей із різним етнічним походженням
- Базове фінансування тієї установи, яка запрошує
- Можливість запропонувати конкурентоспроможну заробітну плату
- Можливість комфортно жити в іншій країні разом із родиною
- Першокласна дослідницька інфраструктура
- Середовище з м’якою бюрократією
- Неупереджений процес найму
Легко передбачити, чи зможете ви залучити фахівців чи ця місія буде нездійсненна — для цього потрібно перевірити всі вищевказані умови. Якщо більшість із них виконано, у вас є реальний шанс; якщо ні, то краще не докладати зусиль. Більшість із цих умов залежать від сильних політичних рішень, які мають йти від уряду і бути питанням пріоритетів. Все повинно починатися зі стратегії, означення пріоритетів та виділення державного фінансування. І не забувати про те, що наукова діяльність не є комерційною і чекати, що науковці завтра принесуть дохід державі, не варто. Але в розрізі десятиліть саме вони зроблять її конкурентноздатною в світі.