Трудова міграція стала для України явищем перманентним. І ставитися до міграційних процесів можна абсолютно по-різному. Хтось вважає, що це призводить до відтоку з країни людського капіталу і втрати трудового потенціалу. Хтось же, навпаки, впевнений в тому, що мігранти, повертаючись на Батьківщину, привносять в нашу економіку новий досвід і якісно нову ідеологію трудових відносин.
Друга точка зору мені здається більш зваженою і аргументованою, оскільки умовні географічні кордони в сучасному світі давно втратили роль бар’єру для переміщення робочої сили. І навіть благополучні з точки зору економічної і соціальної ситуації європейські країни фіксують досить високі міграційні настрої у своїх громадян. Наприклад, за даними різноманітних досліджень та соцопитувань, проведених в останні 1-2 роки в Німеччині, Нідерландах, Швейцарії, Великобританії, до 50% респондентів готові змінити місце проживання заради хорошої роботи.
Зрозуміло, порівнювати в цьому контексті Україну з Євросоюзом не зовсім коректно. Але для того, щоб міграція дійсно не стала для нас вироком, необхідно налагодити всі процеси і процедури, пов’язані з працевлаштуванням, і повністю їх легалізувати. Адже не секрет, що до 90% компаній-посередників, які надають послуги мігрантам, сьогодні працюють поза законодавчим полем.
Згідно зі статистикою, якою ми володіємо, протягом минулого року через посередників виїхали на роботу за кордон понад 76 тис осіб, з них близько 3 тис чоловік в Польщу. Але ми розуміємо, що реальні цифри значно більше. У десятки, навіть сотні разів. Наприклад, в тій же Польщі число працевлаштованих українців становить близько 1 млн осіб. Але кількість наших співгромадян, які сплачують офіційні страхові внески в польські соцфондів, становить близько 172 тис осіб. Іншими словами, легально в Польщі працює лише 20-25% мігрантів. А значить, ми не знаємо, куди потрапляють наші громадяни при перетині кордону. Вони ж зі свого боку не можуть розраховувати на допомогу, коли у них виникають труднощі з роботодавцями, правоохоронними органами, міграційними службами. Це дійсно проблема, до вирішення якої має долучитися держава.
Перший крок в цьому напрямку вже зроблений. Так, днями Державна служба зайнятості підписала меморандум про співпрацю для забезпечення прав і безпеки трудових мігрантів з Всеукраїнською асоціацією компаній з міжнародного працевлаштування. Одна з цілей наших домовленостей – створити правильний інформаційний фон про особливості та переваги легального працевлаштування за кордоном. Люди повинні знати, що таке ліцензія, договір із посередником, страховка, безготівковий розрахунок і так далі.
При цьому для ефективного проведення такої кампанії потрібно задіяти не тільки засоби масової інформації, а й майданчики Держслужби зайнятості України, візові центри. Важливо донести до українців, що вивчають можливість міграції, як вибирати і перевіряти посередників, укладати прозорі договори і захищати свої права. Це буде перший крок до того, щоб знешкодити шахраїв.
Наступним важливим етапом стане чітке розмежування легального і нелегального бізнесу, і зовсім нові правила гри на ринку послуг з міжнародного працевлаштування. Що для цього потрібно? Перш за все, змінити ліцензійні умови для компаній-посередників таким чином, щоб ті, хто хоче бути в правовому полі, могли без проблем отримати ліцензію. У той же час, слід обмежити доступ на ринок тих компаній, які мають намір працювати в обхід ліцензійних вимог.
Ці зміни потрібні вже сьогодні. З огляду на значний попит на роботу за кордоном з боку українців (за даними соціологів, варіанти працевлаштування за межами України розглядають від 40 до 50% наших співгромадян), без впровадження нових ліцензійних вимог, цей попит так і будуть покривати некомпетентні комерсанти або шахраї.
Більш того, в легалізації роботи посередників зацікавлені всі сторони. Якщо посилити підходи до ліцензування, кількість учасників в найближчому майбутньому збільшиться мінімум удвічі. Плюс до всього, наявність прозорого ринку працевлаштування забезпечить мігрантам захист їх прав і стане своєрідним стимулом для повернення додому. Особливо з огляду на те, що до 75% тих, хто має намір працювати за кордоном, на постійне місце проживання залишатися не планують.
Ще одне важливе питання – що зможе дати держава мігрантам після їх повернення. Очевидно, що нам необхідно серйозно працювати над створенням умов, які дозволять реінтегрувати не тільки в повсякденному житті, але і в економіку людей, які повернулися на Батьківщину. Так, провести настільки глобальні трансформації за короткий термін в рамках всієї країни нереально. Але Державна служба зайнятості, маючи величезну базу роботодавців, зможе направляти працівників, що отримали закордонний досвід, на підприємства, які потребують подібного роду фахівців. Крім того, ми вже розпочали реалізацію всеукраїнського проекту зі створення центрів розвитку підприємництва, де будемо вчити мігрантів вести власну справу.
Взагалі, настав час усвідомити, що люди, які мають за плечима досвід роботи в країнах ЄС, сплати податків, медичного страхування і легального статусу, не захочуть йти в «тінь», отримувати зарплату в конвертах, доводити свою платоспроможність. І це, безперечно, величезний плюс, оскільки колишні мігранти здатні зробити величезний внесок у відродження економіки України, в боротьбу з корупцією, до підвищення якості життя. Але все це можливо за умови, якщо ми створимо тут нормальні умови роботи і спробуємо впритул наблизитися до тих стандартів, які прийняті в Європі.
Джерело: Бизнес