На фабриці в Польщі загинув український робітник, і ця трагедія вже викликала цілу дискусію про те, в яких умовах доводиться існувати нашим заробітчанам за кордоном. “Апостроф” розбирався, чого очікувати співгромадянам на чужині, і заради яких благ вони залишають батьківщину в пошуках кращого життя.
У Польщі 19 серпня сталася НП: під Вроцлавом на фабриці компанії LG Chem з виробництва акумуляторів для електромобілів загинув український робітник. Чоловік отримав важкі травми безпосередньо на робочому місці. Поки рано говорити про причини того, що сталося – зараз проводиться розслідування із залученням органів прокуратури. Проте ясно, що мова йде про техніку безпеки на виробництві.
Трагедія вже викликала дискусію в мережі, особливо в її українському сегменті. Так, зазначається, що українці в Польщі (і не тільки в цій країні) змушені працювати в складних умовах, по 12-16 годин на день, часто – у вихідні (НП сталася в суботу), що позначається на загальному стані працівників, і це, як в даному випадку, призводить до жахливих наслідків. Також знаючі люди вказують на те, що українці в Польщі працюють в основному на умовах контракту Umowa zlecenia, який не передбачає доплати за понаднормові, що є дискримінацією, оскільки поляки мають постійні контракти, за якими отримують додаткові гроші за роботу у понаднормовий час.
Також ще свіжа в пам’яті жахлива історія про те, як полька-роботодавець вивезла непритомного українського робітника в ліс, де він згодом помер. У зв’язку з цим виникає цілком слушне питання: в яких умовах доводиться працювати нашим заробітчанам в Польщі та інших країнах, де їх ніби охоче беруть на роботу, але, виходить, ставляться як до другого сорту?
Взаємне тяжіння
Польща залишається головним “магнітом” для українських трудових мігрантів. Як розповіла “Апострофу” фахівець експертно-аналітичного центру hh.ua | grc Юлія Дрожжина, аналіз бази резюме, розміщених на hh.ua | grc з початку 2019 року, говорить про те, що Польща є найбільш привабливою країною для тих, хто розглядає релокацію. “Сумарно на цю країну припадає 16% всіх розміщених CV, де декларується готовність до переїзду. І цей показник істотно перевищує аналогічні по інших країнах”, – сказала вона.
Польща відповідає українцям “взаємністю”, охоче наймаючи наших фахівців, у зв’язку з чим, як зазначив у розмові з виданням президент Всеукраїнської асоціації компаній міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник, у цій країні постійно працюють близько 2 мільйонів громадян України.
За словами Юлії Дрожжиної, польські роботодавці найбільше зацікавлені в ІТ-шниках, робочому персоналі, працівниках на будівництва і виробництву, менеджерах із продажу, є також, але в меншій кількості, вакансії в таких сферах, як “транспорт”, “адміністративний персонал” , “бухгалтерія” і навіть “топ-менеджмент”.
При цьому, як розповіла “Апострофу” HR-експерт сайту rabota.ua Тетяна Пашкіна, у вакансіях на висококваліфіковані посади часто пропонуються дуже привабливі зарплати – навіть для Польщі. “Але всі ці роботи передбачають достатньо добре знання польської, англійської та інших мов, що не завжди є”, – додала вона.
А тому, на жаль, в основному українці працюють на тих роботах, де знання місцевої мови або не потрібно зовсім, або потрібно на базовому рівні. Крім того, якщо говорити, наприклад, про ту ж Польщу, там вже складаються цілі українські “ком’юніті”, коли не тільки рядові працівники, а й багато менеджерів є українцями.
Не Польщею єдиною
У цьому плані дещо відрізняються країни Балтії, в першу чергу, Латвія та Естонія, де російськомовні становлять приблизно третину населення. У цих країнах, зазначає Василь Воскобойник, “зарплати і умови роботи приблизно однакові з польськими, але там відсутній мовний бар’єр між роботодавцем і трудовим мігрантом, що робить цей регіон більш привабливим для українців. Але потрібно розуміти, що три країни Балтії невеликі за населенням і не можуть брати на роботу мільйони українців”.
Є також Чехія, яка поступово відкриває свій ринок праці, хоча він теж менше польського. У цій країні, говорить Василь Воскобойник, зарплати в середньому на 20% вищі, ніж у Польщі, тому ця країна приваблює наших громадян. Але процес легального працевлаштування там складніший.
У 2020 році, як очікується, свій ринок відкриє Німеччина. Ринок цієї країни – найбільший в Європі, до того ж там вищі зарплати, ніж у Польщі, Чехії, Балтійських державах. Німці також відомі високими стандартами трудових відносин. “Тому 37% українців, згідно з соціологічними дослідженнями, хочуть працювати саме в цій країні. І, щойно Німеччина відкриє свій ринок працевлаштування для українців, багато хто почне перебиратися в цю країну”, – говорить Воскобойник. Втім, навряд чи наші громадяни зможуть претендувати на ласі посади без знання німецької мови.
Дискримінація? – Ні, не чули
І все ж, в яких умовах доводиться працювати нашим заробітчанам на чужині? І чи є стосовно них яка-небудь дискримінація? Розглянемо ситуацію на прикладі Польщі, так як саме там найбільше українців. До того ж, саме в цій країні сталася трагедія з українським робітником.
“Якщо ми говоримо про легальне працевлаштування, то потрібно зазначити, що наші співвітчизники працюють у таких самих умовах, як і поляки, і в цілому отримують за роботу такі ж гроші. Тому говорити про дискримінацію не можна – вона переслідується в Польщі за законом”, – заявив Василь Воскобойник.
За словами Юлії Дрожжиної, майже в половині пропонованих вакансій рівень окладу вказується на рівні від 33,9 тисячі гривень. Це на сьогодні – приблизно 1200 євро. У 2019 році мінімалка в Польщі встановлена на рівні 2250 злотих, що становить 517 євро, при цьому середня зарплата на початок поточного року була 5275 злотих (1200 євро), тобто українцям пропонують цілком конкурентні зарплати. Крім того, зазначила Дрожжина, серед умов працевлаштування досить часто вказуються соціальне забезпечення на тому ж рівні, що і для поляків, а також безкоштовне житло (але з оплатою комунальних послуг), компенсація мобільного зв’язку, допомога в релокації для співробітника та членів його сім’ї.
“Це дозволяє зробити висновок про високу зацікавленість польських роботодавців в іноземних працівниках, в українських зокрема”, – резюмувала експерт. За словами Тетяни Пашкіної, принаймні у Польщі іноземцям, включаючи українців, намагаються платити стільки ж, скільки й місцевим. “За тією інформацією, яка проходила повз мене, поляки активно лобіюють тему повної рівноправності. Коли після Brexit поляки повернуться з Великої Британії – незрозуміло, тому підстраховуються, беруть мігрантів з інших країн. І тому, я так розумію, їм немає сенсу ділити людей на перший-другий сорт”, – підкреслила вона.
У гонитві за довгим злотим
Інша справа, якщо працівник працевлаштовується неофіційно. За словами Пашкіної, нерідко люди свідомо йдуть на такий ризик, тому що їм пообіцяли, що заплатять більше. “Але, як правило, в цьому випадку виникають лише проблеми”, – додала вона. Українці часто погоджуються на нелегальне працевлаштування з тієї простої причини, що таким же чином вони працювали в самій Україні, зазначає Василь Воскобойник.
“З цією картиною світу вони приїжджають до Польщі і шукають там нелегальну роботу, щоб більше заробити, як їм здається. Але, навіть ті українські трудові мігранти, які працюють цілком легально, вважають за краще заробити максимально багато грошей за період свого перебування в іноземній державі, в зокрема, в Польщі. Оплата роботи там відбувається погодинно. Відповідно, більшість українців вважають за краще працювати по 10-12 годин на добу, щоб привезти додому більше грошей”, – розповідає він.
Таким чином, радять експерти, варто працевлаштуватися за кордоном офіційно. Але які гарантії, що на місці вас не обдурять? Адже, погоджуючись на зазначені в оголошенні умови, людина, по суті, купує “кота в мішку”.
Українські рекрутингові компанії дорожать своєю репутацією, а тому ретельно перевіряють роботодавців, зокрема й іноземних. За словами Тетяни Пашкіної, rabota.ua здебільшого, працює з агентствами, з якими співпрацює не один рік. “Тим не менш, існує людський фактор, – каже фахівець. – Агентство може працювати протягом останніх п’яти років, умовно кажучи, з п’ятьма роботодавцями, і ніяких проблем не виникає. Потім вони беруть ще одного роботодавця, а потім з’ясовується, що цей роботодавець, скажімо так, не дуже чесний, затримує заробітну плату. Тому, навіть працюючи з агентствами, немає 100%-ї упевненості в тому, що все буде добре, а іноді навіть чудово”.
Але, навіть якщо умови праці та проживання перебувають на найвищому рівні, трудова міграція – це все одно випробування. “Згідно з опитуванням, яке hh.ua | grc проводив у 2018 році серед користувачів порталу, люди, які попрацювали за кордоном, серед основних труднощів найчастіше називали розлуку з рідними і близькими (38%), мовні проблеми (35%) і труднощі з оформленням документів (32%). Серед труднощів, зазначених у категорії “інше”, респонденти вказували: більш тривалий робочий день, скептичне ставлення жителів іншої країни до мігрантів, труднощі з довірою роботодавцю”, – розповіла Юлія Дрожжина.
Тому, перш ніж зважитися на еміграцію, хай і тимчасову, потрібно дуже добре подумати, зваживши всі “за” і “проти”.
Вдома краще?
Повертаючись до того, з чого починали: загибель робітника на фабриці під Вроцлавом – це, безумовно, трагедія, і ніякі аргументи не можуть бути її виправданням. На жаль, такі НП трапляються, і в Польщі вони реєструються частіше, ніж в інших країнах, тому що українців там теж більше, каже Василь Воскобойник. Але й в Україні подібні випадки, на жаль, не рідкість.
І, вже якщо оцінювати умови праці, які пропонують роботодавці в Україні та Польщі, то порівняння буде явно не на користь вітчизняних. Це – якщо мова про легальне працевлаштування. А на батьківщині дуже розвинений “сірий” і навіть “чорний” ринок праці. “На жаль, наші роботодавці програють полякам, тому що поляки “воюють” із німцями, а у німців – все чітко. І, хто з ким конкурує, у того і вчиться”, – розповіла Тетяна Пашкіна.
З огляду на те, що Німеччина дуже скоро почне “переманювати” до себе українців, можна припустити, що поляки “вживуть” додаткових заходів для їхнього утримання. А ось що запропонують працівникам – як уже найнятим, так і потенційним – вітчизняні роботодавці, поки невідомо.
Віктор Авдєєнко
Джерело: Апостроф