Кількість українських біженців, які бажають повернутися до України, зменшується
Із кожним місяцем кількість українських біженців, охочих повернутися до України, зменшується. Та ЄС зацікавлений у недорогих робочих руках і навіть збирається спростити біженцям легалізацію у своїх країнах. Для України це не найкращий варіант.
Намагаються залишити працездатних мігрантів
Приблизно із 3 млн українців, які проживають у Польщі, 50% хочуть отримати дозвіл на проживання, свідчать останні дослідження експертами міграційної платформи EWL. Серед військових біженців отримати посвідку на проживання планують 36% українців, серед довоєнних мігрантів – 60%, а 15% взагалі розраховують на польське громадянство. За даними Управління у справах іноземців у Польщі, станом на кінець лютого 2023 року у 360 тисяч українських громадян були посвідки на тимчасове проживання. Найбільше їх видавали у зв’язку із працевлаштуванням. Та водночас 54% українців відповіли, що їх мотивує повернутися підвищення зарплати та покращення умов праці. А 57% опитаних українців готові повернутися заради возз’єднання з родиною, що залишилася в Україні.
Саме тому Україна стоїть на порозі демографічної кризи. На початку 2023 року за кордоном перебувало понад 7 млн українських вимушених мігрантів. У країнах ЄС, Британії та США – 4,5 млн українців (1,5 млн – Польща, понад 1 млн – Німеччина та приблизно 450 тисяч – Чехія), 87% мігрантів – жінки з дітьми, 65% жінок – працездатного віку. Близько 66% мають вищу освіту. Згідно з опитуванням Info Sapiens, повернутися в Україну точно планує половина вимушених мігрантів, ще 24% – швидше повернутися.
За оптимістичним прогнозом Центру економічної стратегії, в Україну повернуться 2,93 млн осіб, за песимістичним – 2,25 млн осіб.
Але є ще одне, що може серйозно вплинути на рішення залишитися за кордоном навіть тих, у кого в країні залишилися домівки та сім’ї, – те, що ЄС має намір спростити легалізацію мігрантів.
Ще у квітні цього року Європейський парламент запропонував змінити правила отримання постійних посвідок на проживання ПМП для іноземців. Метою проекту також є скорочення часу, який вам потрібно прожити у державі-члені, перш ніж отримати статус довгострокового резидента, з п’яти до трьох років.
У ці три роки зараховуватиметься проживання на законних підставах у будь-якій країні ЄС, а не лише в країні отримання ПМП, як зараз. У країні, де запитується ПМП, потрібно буде прожити всього один рік. У цей термін також зараховується перебування за студентськими візами, тимчасовим захистом та іншими законними підставами.
За даними політолога Юрія Романенка, у проекті зазначено, що країна видачі ПМП не встановлюватиме вимог щодо мінімального щомісячного доходу претендента. Можна буде демонструвати наявність накопичень, спонсорської допомоги третіх осіб тощо. Довгостроковим резидентам ЄС дозволить бути відсутнім на території Союзу до 24 місяців поспіль без втрати статусу.
Дипломи, отримані в будь-якій країні ЄС, будуть визнавати за правилами, які діють для громадян ЄС. Діти довгострокових резидентів отримають право автоматично набувати статусу довгострокового резидента ЄС без додаткових умов. А самі резиденти зможуть вільно жити та працювати в будь-якій країні ЄС, а не лише в країні, яка видала резиденцію. Підтвердження володіння мовою буде обмежено рівнем A2. Причому мовні курси мають надаватися безкоштовно, наголосив політолог.
ПМП видаватимуть щонайменше на п’ять років і автоматично продовжуватимуть без додаткових умов. Однак нові правила не поширюватимуться на “золоті візи” та інші варіанти “інвестиційної” посвідки на проживання.
Тепер урядам ЄС потрібно буде узгодити та провести переговори, щоб завершити внесення змін до закону й ухвалити його до лютого 2024 року – до наступних виборів у Європарламент.
Дефіцит людей призведе до проблем в Україні
Як вважає соціолог Світлана Ладога, ймовірність неповернення більша у тих, хто має спеціальності, з якими не проблема знайти роботу в нових країнах. Наприклад, це електрики, водії, сантехніки, ІТ, будівельники тощо.
Ті, хто не може перевести знання та навички на нове місце, як учителі, чиновники тощо, мають більше шансів повернутися, якщо, звісно, не знайдуть відповідну роботу не за фахом. Але й ті, хто поїхав на початку конфлікту з дітьми, які пішли до місцевих шкіл і вже освоїлися, вивчили мову, швидше за все, не повернуться, заради шансу дітей у новій країні жити, вчитися та працювати.
“З кожним місяцем українці все більше адаптуються до умов життя у країні перебування. За необхідності змінюють місце проживання, переїжджаючи в іншу країну. Навіть за настроєм усіх моїх знайомих, які поїхали на початку війни, вони не збираються повертатися назад, бо влаштувалися краще, ніж в Україні та бояться подальших повоєнних труднощів, з якими зіткнеться країна”, – наголошує соціолог Світлана Ладога.
Як вважає президент Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник, люди хочуть розуміти, до якої країни вони повертаються. Якщо вони побачать перспективи, то повертатимуться додому. Проте слід пам’ятати про те, що фактор зарплати також дуже важливий. “Мінімальна зарплата в Україні становить $170, у Польщі – $850, у Німеччині – $2200. Якщо у нас різниця у 15 разів із Німеччиною у мінімальній заробітній платі, я не думаю, що у нас різниця в оплаті комуналки у 15 разів або у вартості продуктів харчування у 15 разів”, – каже Василь Воскобойник.
Однак після закінчення війни з України можуть виїхати ще до 750 тис. осіб – це будуть чоловіки, які захочуть возз’єднатися із родинами за кордоном. У Центрі економічної стратегії зазначають, що через рік від неповернення біженців Україна може втратити 2,55% – 7,71% ВВП.
За розрахунками Мінекономіки, кожні 100 тис. тих, хто не повернувся в Україну, зменшують обсяг прогнозованого ВВП України на 0,5%. Тому після війни на Україну чекає дефіцит робочої сили для відновлення країни та велика демографічна криза. Вже 2023 року Мінекономіки прогнозує коефіцієнт народжуваності 0,8 на одну жінку. За нормального відтворення потрібні довоєнні 2,2, щоби зберігати наявний рівень населення.
Джерело: Vesti.ua