Польська журналістка, письменниця, сценаристка Моніка Собень-Ґурська у своїй книзі «Українки. Що думають про поляків, у яких працюють?» спробувала краще роздивитися українських трудових мігранток у Польщі та відійти від стереотипного сприйняття «заробітчанок з України» як здебільшого обслугововуючого персоналу.
Щоб охопити якнайширше коло мігранток, авторка показує не тільки прибиральниць та доглядальниць: в її книжці є перукарки, манікюрниця та візажистка (хоча це теж доволі типово), а також журналістка, страхова агентка та кілька бізнесвумен і менеджерок. Собень-Ґурска зауважує, що 15% українських мігранток працює в міжнародних корпораціях, закладах культури та освіти. Загалом у книзі «Українки. Що думають про поляків, у яких працюють?» («Ukrainki. Co myślą o Polakach, u których pracują?») розповідається про 21 героїню. На початку книги зазначені їхні імена (змінені) і вік, а також коротко, у кількох реченнях, викладені життєві історії. Двом наймолодшим – 28 років, найстаршій – 60.
Приміром, самотня Вікторія заробляє гроші для сина та мами, які лишилися в Україні, Марія приїхала сюди з чоловіком та сином, Діана вийшла в Польщі заміж за білоруса та народила двох дітей, а Дарина виходила тут заміж навіть двічі. Яна мешкає в Польщі вже більше 30 років, а Леся і Анна – лише 3. Світлана починала з прибирання, а зараз керує бізнесом, веде у Фейсбуці популярну групу для приїжджих дівчат та організовує для них товариські зустрічі. Єва отримала вищу освіту за трьома гуманітарними напрямками та популяризує в Польщі східну культуру. Анна за фахом піаністка та педагогиня, а починала працювати тут на кухні, миючи посуд. Книга поділена на 19 частин, в кожній висловлюється кілька героїнь.
«Написані «Українки» досить жваво і читаються легко. Це збірка відвертих монологів, інколи гострих, інколи суб’єктивних, подеколи це нагадує перемивання кісточок або підглядання у шпаринку. Викликає цікавість і дозволяє зануритися у той світ, де читач ніколи не був. Чи знаєте, як перевіряють прибиральницю власники помешкання, чи вона не буде красти? Або що лежить в холодильниках найбагатших родин з Вілянова? А тут – дізнаєтесь. Проте, це не означає, що вся книга – це збірка легковажних пліток. Авторка майстерно веде читача від побутових або смішних історій до серйозних або ліричних тем. Ми дізнаємося, як поляки ображають приїжджих та як українки тужать, що ніколи не стануть тут своїми. Як жінки не жаліються на обставини, закочують рукави і працюють та як шукають і знаходять своє щастя в новому польському житті», – зазначається у публікації.
Також з книги можна довідатися, якими бачать українки своїх роботодавців. Виявляється, різними: і шахраями, і п’яницями, і недовірливими, і зосередженими на роботі, і байдужими до родини, але також – турботливими, теплими, готовими допомогти й захистити, подарувати святкові дарунки. Розповідається, якими є для українок у Польщі їхні землячки, нові польські родичі, колеги, польські чоловіки та чим вони відрізняються від українських.
Книга дає можливість побачити, що не завжди мігранти відчувають приязнь від поляків, іноді зустрічають несприйняття, але нерідко поляки також і душевні до мігранток – приклади таких історій можна знайти у виданні. «Книжці можна сміливо поставити плюс за намагання розширити діапазон героїнь, представити усю різнорідність українських мігранток. Читати «Українок» буде цікаво як самим приїжджим, аби порівняти власні враження з представленими у книзі, так і всім, хто не знайомий з тутешнім мігрантським світом. Полякам теж буде пізнавально подивитися на себе з боку, бо українки розповідають досить інтимні речі, які бачать в їхніх домах», – зазначається в публікації. Книга вийшла польською в 2020 році, українського перекладу наразі немає.
Джерело: Укрінформ