Всеукраїнська Асоціація компаній з міжнародного працевлаштування

Україна, 03680, м. Київ, вул. Солом’янська, 5, офіс 208
Телефон / Viber: +38 067 329 39 59
  • Головна
  • Про нас
    • Цілі асоціації
    • Проект «Візія-2033»
    • ПОЛІТИКИ
  • Новини
    • Дослідження
  • Відео/фото
  • Контакти

Особливості роботи українського медичного працівника у Німеччині

Головна
|
Новини
|
Особливості роботи українського медичного працівника у Німеччині

Особливості роботи українського медичного працівника у Німеччині

Субота, 6 Березень 2021 - 07:11

Реклама з працевлаштування, мабуть, наразі є однією з найактуальніших. Не завжди люди отримують обіцяне. І не завжди це є легальним. Переді мною питання про виїзд постало в 2013 році. Тоді в мене була основна робота і декілька підробітків. Я працювала медсестрою, масажистом і займалася вдома з маленькими дітьми. Незадовго до того закінчила університет і отримала диплом психолога. Однак грошей усе одно не вистачало.

Коли люди залишають свою домівку та їдуть в невідомість, вони сподіваються знайти там для себе місце з більш-менш гідною зарплатою, щоб мати змогу допомагати рідним. У них є сильна мотивація, яка дає сили долати перешкоди. От і я вирішила поїхати працювати медсестрою до Німеччини. Я дізналася про умови та почала готуватися. Скажу одразу, що зараз, можливо, умови змінилися. Чула, що німці спрощують процес працевлаштування, аби будь-хто їхав до них працювати. Їм реально не вистачає робочих рук, і медпрацівники серед них – на першому місці.

Для мене умови були такими:
1. Знання німецької мови на рівні В2. Потрібно було скласти екзамен та отримати сертифікат. Мені в цьому плані пощастило: німецька була в школі та університеті, тому вивчати було простіше. Звісно, я доклала максимум зусиль: щодня по кілька годин займалася мовою.
2. Потрібно було перекласти мій диплом і додаток до нього німецькою мовою та надіслати його до служби, яка займається легалізацією дипломів у Німеччині. Листувалися електронною поштою. Виявилося, що в моєму дипломі не вистачає практичної частини. Запропонували або пів року безкоштовної практики в лікарні та співбесіду наприкінці, або півтора місяця практики, а потім – іспит. Я обрала іспит як економваріант, бо мешкати пів року в Німеччині за свої кошти було нереально.

Тож знайшла лікарню з прикріпленим до неї училищем. Мене записали до групи, надіслали запрошення, з яким я вже відкривала візу в Києві. На підготовку пішов десь рік часу. Чесно кажучи, їхала без великого захвату. У мене якраз була активна діяльність у Полтавському госпіталі для військовослужбовців. Я займалася волонтерством і відчувала себе дуже потрібною. Це був перший для мене досвід роботи психологом з людьми, що мають ПТСР, бо до того працювала з дітьми.

Отже, я вирішила спробувати. Приїхала в місто Людвигсхафен. У групі було п’ять жінок з різних країн. Нас поселили в кімнату гуртожитка, видали робочий одяг, і почалися робочі будні. Раз на тиждень я ходила на підготовку до екзамену. Звісно, за практику не платили: я жила за свої кошти.

Робота медсестри в Німеччині дуже відрізняється від подібної роботи в Україні. Там нема санітарок, які безпосередньо доглядають за хворими. Мені вперше доводилося виносили судна, мити-одягати-годувати тощо.

Найскладніше працювати у відділенні для літніх людей, тож саме туди мене й направили: охочих робити там небагато, постійно не вистачає людей на змінах. Було важко, але, як я вже писала, все залежить від мети, для чого це робити.

Я витримала роботу і добре підготувалася до іспитиу. Зі мною одразу уклали контракт у цій же лікарні на рік. З ним отримала першу робочу візу, де було вказано, в якій саме лікарні я маю працювати.

У роботі за кордоном є плюси й мінуси. Почнемо з приємного. Тепер я можу допомагати рідним, я вийшла з фінансової залежності і це, якщо вірити Абрахаму Маслоу з його пірамідою потреб, забезпечило мені всі фізіологічні потреби та подарувало безпеку. Медичне страхування є обов’язковим, воно покриває всі або майже всі медичні видатки. З’явилася можливість подорожувати: ми з донею були в Іспанії, Польщі, Франції, Португалії, Нідерландах і, звісно, в Німеччині. Тут також є на що подивитися. Кожного разу, їдучи додому, я везу валізи з подарунками. Купую те, чого не змогла б собі дозволити, коли мешкала в Україні.

У Німеччині я зараз мешкаю в гарній квартирі, є робота, у якій я вважаю себе добрим фахівцем, є стабільність. Упродовж усіх цих років я проходила багато курсів з підвищення кваліфікації. Через те, що мені потрібно завжди рухатися угору, я вже підтвердила мій диплом психолога і почала дистанційно вивчати психологію травми та її лікування.

Але є й інший бік. Моя потреба сну залишилася відкритою: перша зміна починається о 6 ранку. Я й досі ніяк до цього не звикну. Але найголовніше те, що моє духовне «я» залишилось у Полтаві, і тільки коли я повертаюся додому, відчуваю себе цілісною людиною.

Не можу сказати, що моє життя докорінно змінилося в Німеччині. Я вільно спілкуюся німецькою мовою, однак готую вдома звичні для мене страви, завжди везу книжки українською й наші сувеніри, в моїй квартирі багато речей з дому. Минуло майже 7 років, і я розумію, що ніколи не звикну жити НЕ в Україні. Мені весь час хочеться додому: як би добре не було в Німеччині, все одно я там гастарбайтер, що у переводі з німецької робочий-іноземець.

У Німеччині, мабуть, гарно бути німцем або там народитися. Я спочатку порівнювала нас і їх, мені було дивно й інколи дико, а потім перестала це робити і зрозуміла, що вони просто інші. Зі своїм менталітетом і правилами суспільства.

Що мені не подобається в Німеччині, так це величезна кількість біженців-чоловіків. Вони переважають скрізь: в автобусах, на вулицях, у магазинах, словом, усюди. Поводяться, м’яко кажучи, не по-доброму. А оскільки вони знають, що за дрібні правопорушення їм не буде ніякого покарання, прогулянки вечорами стають небезпечними.

Зараз я мешкаю у Дюссельдорфі. Гарне місто, де є на що подивитися і що відвідати. Про Німеччину туристичну можу відгукнутися позитивно: німці дбають про архітектуру. До речі, вони знищили майже всі спогади про Другу світову війну. Про неї не говорять і дух патріотизму німцям не знайомий. Але є багато цікавих замків, старих провулків і гарних краєвидів. Однак це вже тема для іншої розмови. Про Німеччину туристичну.

Я знаю, що в Полтаві багато чого змінилося за цей час, і в перспективі хочу повернутися додому. Але чому ми, маючи багато ресурсів, не можемо забезпечити соціальний захист і нормальні умови існування для людей?

Як висновок з мого досвіду скажу, що їхати до Німеччини на роботу можна, знаючи мову. Але це не та країна, де я б хотіла залишитися. Я довго шукала там якесь душевне тепло, сердечність, щоб трохи розрадити мій сум за Україною, але так і не знайшла. Моє коріння тут, у моїй Полтаві!

Джерело: Зміст

Адреса

Україна, 03680,
м. Київ, вул. Солом’янська, 5,
офіс 208

Телефон

+38 067 329 39 59

E-mail

info@ampua.org
  • Головна
  • Про нас
  • Новини
  • Відео/фото
  • Контакти
Коли держава не має можливості займатися регулюванням ринку міжнародного працевлаштування та захищати інтереси своїх громадян за кордоном, ці обов'язки повинні перебрати на себе громадські організації, які активно інформують суспільство про негаразди в цій царині. Одна з таких організацій -  Всеукраїнська Асоціація компаній з міжнародного працевлаштування, бачить себе єдиною реально діючою структурою в країні, яка намагається цивілізувати ринок закордонного працевлаштування, де зараз, користуючись складною ситуацією, часто-густо оперують відверті шахраї і криміналітет, які дурять людей, забирають останні гроші і не забезпечують гідну роботу за кордоном.
Всеукраїнська Асоціація компаній з міжнародного працевлаштування © 2016. Privacy Policy