Хто буде відбудовувати Україну?
Російська повномасштабна війна проти України призвела до величезних змін у мігрантському середовищі Європи. Ті країни, куди традиційно їхали на роботу українці, прийняли до себе ще й додатковий потік біженців. Ми не знаємо, скільки буде ще тривати війна, але вже виникає багато питань щодо відбудови України та головного питання – де взяти необхідний для цього людський ресурс? Крім того, не зрозуміло, скільки українських біженців повернеться з-за кордону після війни та чи не призведе це до демографічного колапсу, який, в свою чергу, не дасть змоги повноцінно відновитися український економіці.
Країна біженців
В результаті розв’язаної агресії з боку РФ, Україна дуже швидко перетворилася на країну біженців. Потік трудових мігрантів та біженців, який розпочався 2014-го року, зараз зачепив третину українських громадян. За різними оцінками, переміщеними особами стали близько 13 млн наших співвітчизників. Для порівняння можна згадати багатостраждальну Сирію, де війна іде з 2011-го року. В цій країні, за підрахунками ООН, біженцями стали ті ж самі 13 млн жителів. Різниця в тому, що в нас такі показники по людях, які покинули свої домівки, склалися за два місяці, а в Сирії – за 11 років. Управління Верховного комісару ООН у справах біженців нещодавно повідомило, що за кордон після початку війни виїхало 5,6 млн українців, з яких тільки до Польщі потрапили більше 3 млн. Ще 7,7 млн українців є внутрішньо переміщеними особами, з яких більшість складають чоловіки, що не можуть виїхати за кордон під час воєнного стану. Отже, бачимо досить сумну картину – третина українців облишена можливості жити в своїх домівках та нормально працювати.
При цьому ситуація ще далека від катастрофічної. Біженці за кордон, з яких переважна більшість поїхала до країн Євросоюзу – це жінки, діти і чоловіки віком більше 60 років. Частина з них продовжують працювати на своїх українських роботодавців у якості викладачів, бухгалтерів, юристів, співробітників банківської галузі, великих міжнародних компаній тощо. Інші намагаються знайти тимчасову зайнятість на місці. Можна впевнено стверджувати, що ця категорія громадян переважно повернеться додому після війни та воз’єднається зі своїми чоловіками, що залишились в Україні. Перетворяться на емігрантів тільки ті, кому немає куди повертатися, а також громадяни, які знайдуть собі роботу за фахом, що зробити не так легко. Найбільшою категорією тих, хто залишаться за кордоном, будуть діти, які отримали чудовий шанс здобути безкоштовну європейську освіту. Особливо це стосується студентів, для яких відчинили двері найкращі університети світу. Це стане важкою втратою для України, де й сьогодні не вистачає молоді для повноцінного функціонування держави.
Попри це, є і хороші новини – з кінця лютого на батьківщину повернулися майже 1,5 млн українців. Це демонстрація того, що далеко не всім нашим громадянам подобається перебування в іноземних країнах в якості біженців і вони відразу повертаються додому, коле виникає така можливість. Втім, не відомо, що їх чекатиме найближчим часом, адже, за повідомленнями Кабміну, ВВП країни вже впав більше, ніж на 30%, а за результатами року падіння скоріш за все складе 45-50%. Відновлення української економіки до рівня 2021-го року прогнозується впродовж 5 наступних років. Отже, вже зрозуміло, що з роботою будуть великі проблеми та заробітки громадян відчутно впадуть. При цьому, згідно соціологічного дослідження групи «Рейтинг», сьогодні не працює близько 40% українців з тих, хто мали роботу на початку лютого. Якщо в перспективі декількох місяців люди не зможуть знайти собі роботу, вони почнуть дивитися в бік Європи та поїдуть шукати працевлаштування там, адже крім того, що їм треба годувати свої родини, ще доводиться часто-густо і старим батькам допомагати. Згадаємо, що різниця між середньою зарплатнею в Україні (еквівалент $350) та в сусідній Польщі ($1100), на початок цього року була суттєва. А якщо взяти до уваги, що ВВП Польщі в минулому році зріс на 5%, а в цьому зросте ще на 4%, робота в цій країні буде набагато привабливіша для українця, ніж сидіти вдома чи отримувати копійки за важку працю в Україні.
Будівельник – робота мрії
Кожен рік українські трудові мігранти надсилали додому досить великі суми грошей, які складали від $10 до $16 млрд на рік. Навіть у перший коронавірусний 2020-й рік українці спромоглися відправити в країну $8,5 млрд. Це були досить великі гроші, як і в масштабі України допомагали жити домогосподарствам, члени яких їздили на роботу за кордон та підтримували стабільність економіки, зокрема курс гривні. Війна і тут все змішала. Тепер стає незрозумілим, як і де будуть працювати українці по закінченню бойових дій, чи поїдуть вони за кордон чи навпаки, повернуться до України?
Бойові дії ще не закінчились, але вже зрозуміло, що однією з найперспективніших галузей економіки в Україні у найближче десятиліття стане будівельна. Масштаб руйнувань вже колосальний, інфраструктура потребуватиме великої кількості будівельників одночасно, бо в багатьох випадках чекати не можна. За інформацією омбудсмена Людмили Денисової, росіяни зруйнували майже 38 тис житлових будинків. Крім них, потрібно буде відбудовувати ТЕС, мости, лікарні, школи, і робити це досить швидко, до настання холодів. Це вимагає не тільки достатню кількість робітників в галузі, але й пришвидшену роботу промисловості, яка виробляє будівельні матеріали, а також залучення транспортних компаній. Зверніть увагу, що майже всі об’єкти, перелічені вище, є державними, а отже потрібні великі суми бюджетних грошей, виділених на відбудову. При цьому, західні інвестори та компанії не прийдуть в Україну, поки не припиняться бойові дії. Та й поки що незрозуміло, на яких умовах вони будуть працювати і хто фінансуватиме їхню діяльність.
Для того, аби уявити собі післявоєнний стан речей в Україні, потрібно звернути увагу на те, що при всьому патріотизмі та бажанні допомогти своїй країні, які є у більшості українців, в них є сім’ї, які потрібно годувати. Дуже небагато знайдеться людей, які будуть працювати за маленьку зарплатню, замість того, аби отримувати в рази більше за ту саму роботу. Якщо уряд не зможе забезпечити фінансування відбудови, а також достойні зарплати робітникам, більшість з них поїде до сусідніх європейських країн, бо там можна заробити в 3-5 разів більше. Нагадаю, що в нас і без повномасштабної війни будівельники активно їхали на заробітки за кордон. Крім цього є проблема, яка стосується мільйонів українців, які поїхали з окупованих нині територій і яким часто немає куди повертатися. Чи отримають ці люди робочі місця та соціальні гарантії на українському Заході, це велике питання. А поруч Європа, де місцеві бізнесмени чекають на роботу і можуть забезпечити пристойний рівень життя.
Не можна пройти осторонь питання залучення іноземних трудових мігрантів. Потрібно створити умови для їх легального приїзду до України. І нарешті прибрати дискримінаційну норму із законодавства, яка вимагає сплачувати іноземному громадянину зарплатню не меншу ніж у розмірі 10 мінімальних окладів. По-перше, подібна дискримінація не може існувати у демократичній державі. А по-друге, ми всі знаємо, скільки в українських містах мешкає і працює нелегалів з Кавказу, Середньої Азії та інших регіонів. Міграційні процеси відбуваються згідно об’єктивних причин – скільки б ми не критикували український рівень життя, є багато країн, де люди живуть набагато гірше і вони їдуть шукати роботу до нас. В умовах демографічної кризи Україна потребуватиме багато робочих рук і тільки українцями ми не зможемо закрити вакансії, в тому числі на будівництві. Звичайно, що процес відбору вимагатиме спеціального інструментарію, завдяки якому робочі візи отримуватимуть тільки достойні кандидати. Разом з цим потрібно буде проводити жорсткі заходи з виявлення нелегальних мігрантів і їхньої депортації.
Втім, я впевнений в тому, що в нас відбудеться будівельний бум, що в свою чергу призведе до суттєвого зниження показників трудової міграції українців. У відкритому демократичному світі завжди є ризики того, що люди поїдуть за кордон жити і працювати. Але повернути їх можна двома шляхами – привабливими ідеями та можливістю самореалізації. Ці зміни вже відбуваються прямо зараз на наших очах. Українці по всьому світу раптом згадали про своє походження, допомагають своїй батьківщині та хочуть брати участь у її відбудові.
Багато чого в процесі побудови нової України залежатеме від очільників нашої держави. Звички та моделі поведінки великих груп змінюються завжди згори донизу. Те, як поводять себе лідери, громадські діячі та впливові особи, зрештою просочується у суспільну свідомість та змінює її.
Все буде Україна
Колись відомий британський історик Арнольд Тойнбі написав, що життя тієї чи іншої цивілізації -це відповіді на виклики, внутрішні чи зовнішні. Коли країна не може сформувати відповідь, вона розчиняється в навколишньому пейзажі, а її народ стає часткою інших культур та цивілізацій. Зараз Україна демонструє свій незламний дух та формулює свою рішучу відповідь на російську агресію. В подальшому це призведе до самоствердження українців серед інших народів Європи, які будуть нас поважати за незламність та готовність до самопожертви в ім’я свободи. Ми не перші проходимо цей шлях. Давайте пригадаємо, як у 19-му столітті поляки два рази потужно повставали проти Російської імперії, і врешті решт змогли відстояти свою ідентичність, поновили державність та сьогодні слугують прикладом сталого економічного зростання. Чи маленька Фінляндія, яка здобула незалежність у 1917-му році та пізніше, у 1939-40 рр. дала відсіч радянській армії, зберіглась як держава та є на сьогодні однією з найуспішніших країн світу.
Без реалізації народу свого права на самостійний розвиток, не можливо навіть мріяти про розбудову сучасної України з сильною економікою. Не треба забувати про те, що велика кількість українських трудових мігрантів їхала за кордон, тому що була не в змозі вирішити ті проблеми, які існували вдома – несправедливість з боку чиновників, свавілля правоохоронних структур, невміння керувати своїми громадами тощо. Не тільки за грошима їхали люди, а також за життям зі зрозумілими правилами, за можливістю жити та працювати згідно законів, за прогнозоване майбутнє для своїх дітей.
Після нашої перемоги у війні, в чому вже немає сумніву ні в кого в світі, Україна на деякий час стане модною країною, асоціюватися з якою буде престижно не тільки для іноземних урядовців, але й для бізнесу. Ми вже можемо побачити це на прикладі компанії Starlink, яка належить бізнесменові Ілону Маску. Ця компанія не тільки надала допомогу в обладнанні для доступу в інтернет (10 тисяч мобільних станцій), але й відкриває своє представництво в нашій країні. Це є прикладом того, що провідні світові компанії не хочуть стояти осторонь цивілізаційних процесів, які відбуваються на українській землі сьогодні.
Відбудовою України будуть займатися переважно самі українці за допомогою міжнародних спонсорів і донорів. Це буде непростий процес, в якому буде багато підводних каменів. Нас чекають нові скандали, розбірки між політиками, економічні негаразди. Але відбудова пройде досить швидко, адже багато кому в світі вже хочеться сказати – я брав участь у будівництві нової України! Серед подібних людей буде напевно і президент Франції Е. Макрон, який зараз розповідає про те, що Україні знадобиться декілька десятиліть, щоб вступити до Євросоюзу. І я не здивуюсь, якщо за короткий час саме французький президент буде одним з тих, хто запропонує нашій країні членство у ЄС. Бо все дуже швидко змінюється і нова архітектура європейського життя вимагає залучити до себе Україну, яка і є прикладом того, як треба боротися та відстоювати саме ті цінності, на яких був побудований Євросоюз.
Перший президент незалежної України Л. Кравчук колись сказав: «Усі досягнення народжуються з поту, кількість якого і визначає здібності людини». Своїм потом і кров’ю громадян Україна доводить, що вона здібна побудувати достойне майбутнє для себе та стати прикладом для всього світу, як можна не тільки воювати, але й будувати!
Василь Воскобойник
Джерело: Gazeta.ua