Середня зарплата в Україні в 2020 році, незважаючи на коронакризу, зросла на 10% і склала 14,2 тисячі гривень. При цьому уряд ставить перед собою амбітну мету за десять років підняти її розмір до рівня Польщі, де сьогодні, за різними оцінками, працює близько 2 мільйонів наших громадян. Зарплати українців мають бути як в Польщі та Словаччині. Про це на своїй сторінці в Facebook написав прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
Правда, буде це не завтра. “Надважливе завдання, яке ставить уряд, – це до 2030 року вийти за середніми зарплатами на рівень наших сусідів із Польщі чи Словаччині”, – написав Шмигаль. Він також повідомив, що в грудні 2020 року середня зарплата в Україні склала 14,2 тисячі гривень, збільшившись за рік на 10%.
Для реалізації планів уряду залишається дев’ять років, і за цей час багато чого може змінитися. У тому числі може змінитися (причому неодноразово) український уряд. А це означає, що, в разі провалу реалізації “найважливішого завдання уряду” питати буде ні з кого.
Далекі горизонти
Зарплати в Словаччині та Польщі приблизно однакові. Мінімальна зарплата в Словаччині у 2020 році становила 580 євро, середня – 1177 євро (близько 20 тисяч гривень і більше 40 тисяч гривень відповідно). У Польщі “мінімалка” станом на 1 січня 2021 року становить 2800 злoтиx (21 тисяча гривень), середня зарплата в 2020 році була 5411 злотих (40,58 тисячі гривень). За прогнозами, в 2021 році середня зарплата зросте до 5443 злотих (40,8 тисячі гривень). Зрозуміло, що поки ані мінімальна (6000 гривень), ані середня (14 тисяч гривень) зарплата в Україні з “сусідськими” навіть поруч не стоїть.
Але попереду майже десять років. І, повторимося, багато що може змінитися. Якщо припустити, що середня зарплата в нашій країні продовжить зростати на 10% в рік, то в 2030 році вона зможе досягти рівня близько 35 тисяч гривень. Що, в принципі, непогано саме по собі. Але все ж менше, ніж в зазначених країнах.
При цьому далеко не факт, що щорічний приріст буде саме таким. Навіть якщо міряти в національній валюті. Тому що незрозуміло, яким у 2030 році буде курс гривні до євро (і злотого, хоча не виключено, що Польща до цього часу увійде до зони євро). Якщо приблизно таким, як зараз, то це буде близько 1000 євро. А, якщо відбудеться істотна девальвація гривні, як у 2008 або 2015 році? Адже в цьому випадку навіть 100%-е зростання за десять років знецінить доходи українців в перерахунку на євро.
Крім того, зарплати в Польщі та Словаччині, швидше за все, також будуть рости, адже вони поки значно нижче, ніж, наприклад, в Німеччині або Австрії.
Гонка з переслідуванням
І це – далеко не єдина причина очікуваного зростання зарплат у наших “сусідів”. “Наші колеги в цих країнах більше і раніше почали в це все інвестувати. Тобто темпи зростання і у Польщі, і у Словаччині, і у інших наших сусідів (мова про західних сусідів України) за попередні років десять перевершували наші зусилля в рази. У них вже є певний запас міцності плюс досвід вдалого залучення великих інвестицій, і вони, в принципі, сприймаються як досить успішний полігон для вкладення грошей і, відповідно, для створення нових робочих місць, інвестицій в навчання”, – розповіла в коментарі виданню експерт ринку праці Тетяна Пашкіна.
У зв’язку з цим, за її словами, “нам доведеться бігти в два рази швидше, і реагувати в два рази краще, якщо ми говоримо про щось порівняне з польськими та словацькими колегами”. Розмір зарплати, за логікою, має бути прив’язаний до рівня продуктивності праці, хоча в Україні це правило діє далеко не завжди. На відміну від все тієї ж Польщі чи Словаччини.
“Більшість наших сусідів примудрилися організувати виробництво настільки ефективно і продуктивно і мотивувати при цьому співробітників, що вони готові викладатися більше. І українці, які тут працюють на 5-10 тисяч гривень, не “прикладаючи” рук, переїхавши польський кордон, характеризуються як виконавчі, старанні, працьовиті робітники, а наші роботодавці кажуть: “Де вони їх знайшли?”, – не без іронії зазначає Пашкіна.
При цьому в цих країнах помітно скоротився не тільки “чорний”, але і “сірий” ринок праці. В Україні, нагадаємо, за офіційними даними статистики, неформальна зайнятість складає більше 20% всього ринку праці, але з урахуванням “сірих” схем (оформлення на “мінімалку” з виплатою більшої частини зарплати в “конвертах”, залучення до роботи так званих ФОПів і т .п.) “тіньова” зайнятість може бути близько 50%, а то і більше.
З правом на надію
На жаль, фактом є те, що багато українців, особливо молодих, не бачать для себе майбутнього на батьківщині. А тому часто їдуть в сусідні (і не тільки) країни не на сезонні або тимчасові роботи, а на постійне місце проживання. За словами Тетяни Пашкіної, в 2019 році в порівнянні з 2018 роком в Польщі народилося в 1,6 рази більше українських дітей: “І навіть у 2020 році, з усіма його пертурбаціями (пов’язаними з коронавірусом) – на 14% більше. А, якщо у вас там сім’я, дитина, хороший іпотечний кредит, де ви будете піднімати розмір середньої заробітної плати?”.
При цьому для того, щоб українці не виїжджали, їх зарплата вдома може бути навіть не на 100% як польська, а хоча б на 60-70% (якщо середня зарплата в Польщі становить понад 40 тисяч гривень в еквіваленті, то йдеться приблизно про 25 тисяч гривень), заявив в коментарі виданню президент Всеукраїнської асоціації компаній міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
“Для того, щоб українці масово не їхали на роботу за кордон, потрібно дві речі: щоб вони бачили перспективи в своїй рідній країні для себе і, головне, для своїх дітей, і, друге – мали можливості для влаштування на роботу, яка дозволяла б їм не жебракувати, а гідно існувати”, – сказав експерт. При цьому Воскобойник не вірить, що в перспективі десяти років зарплати в Україні досягнуть рівня польських або словацьких.
“Для цього потрібно, щоб українська економіка почала зростати на 15% щорічно (в 2018 році ВВП виріс на 3,4%, в 2019 році – на 3,2%, а в “ковідному” 2020 році він впав на 4,4%). Добре, якщо нам вдасться не збільшувати розрив між зарплатами, який росте останнім часом”, – сказав фахівець.
Тетяна Пашкіна також сумнівається, що вітчизняні зарплати зрівняються з польськими. “У мене, на жаль, оптимістичних прогнозів немає. Але залишилися надії. Як відомо, надія вмирає останньою – в жахливих муках”, – резюмувала вона.
Джерело: Апостроф